Херсонщина – один із ключових регіонів у війні Росії проти України. Частина області й досі залишається під окупацією, а ситуація на півдні має стратегічне значення не лише для України, а й для всього Чорноморського регіону.
Події на Херсонщині впливають на міжнародні дискусії про безпеку, майбутні кордони та можливі сценарії завершення війни – від військових операцій до потенційних переговорів із Росією.
Про те, як світ сприймає окупацію Херсонщини, чому ця територія залишається в центрі геополітичної боротьби та чи можливе повернення лівобережжя через дипломатію, ми поговорили з колишнім міністром із питань тимчасово окупованих територій, учасником Мінських переговорів і керівником аналітичного центру CENSS Вадимом Чернишем.
Стратегічне значення Херсонщини для Росії
Пане Вадиме, як ви зараз оцінюєте ситуацію на окупованій території Херсонщини?
Багато викликів на окупованих територіях, зокрема на лівобережжі Херсонщини. На відміну від ситуації з Донецькою та Луганською областями, які були частково окуповані, доступ міжнародних гуманітарних організацій із боку України туди заблокований.
Що це означає? Люди залишаються без роботи, без доходів, а гуманітарна допомога з українського боку, яку раніше забезпечував уряд, зараз не надходить.
Окупаційна влада на Херсонщині має єдину мету – “віджати” якомога більше у власну кишеню. Вони не дбають про людей. Це, по суті, гастролери. Частина з них – українські зрадники, інші просто приїхали підробити.
Незаконний керівник окупованої території Херсонщини Володимир Сальдо разом з очільником Кремля Володимиром Путіним. Фото: окупаційні ЗМІ
Також присутня незаконна мобілізація, аби українці воювали проти українців. Триває тиск на населення окупованого лівобережжя Херсонщини. Зокрема на дітей – через навчальні заклади. На тих, хто не взяв російського громадянства. Заблокований доступ до інтернету та вільних джерел інформації, натомість працюють пропагандистські канали.
До цього додається ізольованість окупованої території Херсонщини – блокпости скрізь: тут лінія зіткнення, там – обмеження на перетин із Кримом, навіть для гуманітарних вантажів.
У таких умовах люди живуть під окупацією Росії. Для них це не новина, але, як мені здається, багато хто в Києві, особливо у владних кабінетах, не до кінця розуміє, що означає жити в окупації. Якщо людина все ще зберігає український дух і відчуття свободи, яке мала до війни, – це справжній подвиг.
Чим Херсонщина є стратегічно важливою для Росії?
Напередодні вторгнення, ще до початку повномасштабної агресії, вже були відомі плани Російської Федерації щодо створення сухопутного коридору вздовж узбережжя Чорного моря до Молдови, з виходом на Придністров’я. Побудувати “місток” від Маріуполя до Одеси було неможливо без Херсона і Херсонської області. Тому цей регіон – буквально, як кістка в горлі, для окупантів.
Ці плани були відомі й нашим міжнародним партнерам, і частині українського політичного керівництва. Не знаю, якою тоді була реакція, але росіяни самі частково “підсвічували” свої наміри – чи то через дурість, чи через самовпевненість. Вони вірили, що Херсонщина – це нібито “нова Новоросія”. Раніше цей термін вони застосовували до Донбасу – Луганської та Донецької областей, а потім розширили його, називаючи вже “новою Новоросією” й інші регіони.
Проросійський білборд у Херсоні із написом “Росія тут назавжди”. Листопад 2022 року. Фото з архіву Олександра Андрющенка
Пізніше вони почали говорити про відновлення меж колишньої Херсонської губернії, підтягуючи “історичні паралелі”, щоб показати, нібито ці землі “споконвічно російські”. Так вони намагалися переконати, що Херсонщина – не частина України, а “стара імперська територія”.
До цього наративу вони долучали й Одесу, але саме Херсонщина в їхніх планах була ключовою. Якщо подивитися на ті карти, які вони малювали, видно, що “Херсонська губернія” в їхньому уявленні простягалася майже до центру України – від моря вгору.
Це мало і пропагандистський підтекст. Росіяни навіть у мережі поширювали ескізи нових номерних знаків Херсонської області – із символікою вигаданої “Херсонської губернії”. Отже, все це – частина їхньої воєнної, політичної та пропагандистської стратегії. Так само в Криму вони створювали базу, щоб звідти зробити ривок і одразу “розселити” своїх управлінців середньої ланки для контролю регіону.
Я дивлюся на ситуацію ширше: Херсонщина для них мала ідеологічне та пропагандистське значення. Але досягти своїх цілей вони не змогли – не завдяки уряду України, а завдяки місцевим жителям Херсона та навколишніх населених пунктів.
Ви маєте на увазі, що ЗСУ вдалося звільнити правобережжя Херсонщини, й тому окупанти не досягли своїх цілей?
Так, я про це кажу. Звісно, це погано, що частина області залишилася під їхнім контролем – через об'єктивні причини. Якщо коротко: початок війни став суцільною зрадою. Саме зрада найбільше вразила Херсонщину й частину Запорізької області – ненадійність, зрадництво були навіть на високих щаблях Служби безпеки України. Це потрібно буде досліджувати вже після війни.
Херсонці у день звільнення міста ЗСУ. 11 листопада 2022 року. Фото з архіву Олександра Андрющенка
Так сталося, що коли російські війська захопили Херсон і майже всю область, доходили до Миколаєва – пам'ятаємо, як там затримували десант. Просувалися до Миколаївської та навіть Кіровоградської області. У Кропивницькому після окупації Херсона готувалися “зустрічати” військових РФ з автоматами. Для них це був ключ до удару і знизу, і в центр території України.
Міжнародна політика та реакція партнерів
Як, на вашу думку, міжнародні партнери зараз сприймають окуповану частину Херсонщини – чи є вона в їхньому фокусі уваги? Бо, як ми бачимо, все ж таки більше говорять про Донеччину.
Тут є і об’єктивні, і суб’єктивні причини. Донбас давно був окупований, тому багато міжнародних донорів та організацій звикли працювати саме там: знали місцевість, мали контакти, маршрути, планували гуманітарні операції, формували списки партнерів. Це об’єктивно – довша окупація, так звані “старі” окуповані території.
Але є й інше – елементарне нерозуміння. Мало хто за кордоном знає Україну так, як її знають українці. Для багатьох Херсонщина – це щось віддалене, “десь там”. Тому вона часто залишається поза фокусом уваги.
Карта України, яку поставили в Овальному кабінеті під час зустрічі Володимира Зеленського та Дональда Трампа 18 серпня 2025 року. Фото: Misha Komadovsky, The White House
Є ще й внутрішня причина. Не хочу, щоб це звучало як критика, але – хто сьогодні системно займається питаннями окупованих територій? Немає людини, яка б відповідала за цей напрям повністю.
Навіть коли обговорюють ідею “замороження” війни по лінії зіткнення, ніхто не порушує питання, чи будуть пункти пропуску з українського боку. Як забезпечити зв’язок із Херсонщиною? Це складно навіть технічно – через Дніпро. Якщо до Донецька чи Луганська ще можна дістатися суходолом, то тут природна перешкода. Дамба зруйнована. Навіть теоретично, якби домовилися залишити пункти пропуску, – як їх облаштувати? Я не знаю відповіді на ці питання.
Щоб завести гуманітарну допомогу – від ЮНІСЕФ, ООН, Червоного Хреста, – знову треба було б звертатися до росіян і просити пропуск через Крим чи Ростов. Але вони цього не дозволять. І навіть говорити про це міжнародним донорам складно: вони вважають, що простіше працювати через російську сторону.
Вид на окуповане лівобережжя Херсонщини. Фото: Олександр Андрющенко / “Вгору”
Тож інформацію про Херсонщину ми отримуємо лише від спецслужб чи української розвідки та завдяки місцевим мешканцям. Але зараз на окупованих територіях це майже неможливо: інтернет і канали комунікації заблоковані. Тому ми фактично не бачимо повної картини.
Тож потрібна спільна ініціатива – центральної влади, громадських об’єднань і спеціальних служб. Вони мають організувати роботу так, щоб не наражати на небезпеку свої джерела, але домогтися надходження перевіреної інформації з окупованих територій. Це потрібно, щоб Херсонщина залишалася у фокусі міжнародної уваги.
Як ви оцінюєте позицію Заходу щодо війни в Україні та звільнення окупованих територій?
Думаю, що остання заява президента Зеленського та представників ЄС про те, що всі підтримують так званий план Трампа заморозити війну в Україні по лінії зіткнення, це і є позиція, на яку всі погодилися.
Фактично йдеться про заморозку, відкладення вирішення війни на майбутнє. Хто стане більш спритний, стійкий, озброєний чи зухвалий, той і матиме перевагу. Навіть за запропонованих рішень, які зараз обговорюють, якщо Росія погодиться – а вона не погодиться, – треба розуміти, що велика частина громадян залишиться в окупації.
Ні європейці, ні американці, ні український уряд наразі не розглядають це як пріоритет. Але ключ до повернення територій – є не лише ЗСУ, а й населення цих територій. Через певний час, під час деокупації півдня України, вони можуть допомагати або окупанту, або українській армії.
Про переговори України з Росією та майбутнє окупованого лівобережжя Херсонщини
Чи можливий зараз якийсь дипломатичний формат, що реально міг би вплинути на ситуацію в Херсонській області?
Це має зробити переговорна група або делегація – або навіть кілька делегацій. Тобто має зібратися коло представників різних органів: військових, органів військового управління, міністерств, які відповідають за освіту, культуру тощо. Мають бути визначені чіткі підходи до вимог – писаних чи неписаних, – які обговорюватимуться під час мирних переговорів України та Росії.
Наприклад, чи мають мешканці окупованої частини Херсонської області право на гуманітарну допомогу від міжнародних організацій? Або, якщо росіяни виставляють вимоги щодо церкви чи російської мови, чому ми не виставляємо свої зустрічні умови? На мою думку, це неправильна позиція.
Коли велися переговори у Мінську щодо Донецької та Луганської областей, тоді обговорювалося, де можна побудувати місток, а де ні, де можна створити гуманітарний коридор, як убезпечити місце перетину під час обстрілів. Це все має бути продумано.
Чи є ризик, що Херсонщина може опинитися у центрі політичних торгів або “компромісів” у майбутніх переговорах із Росією?
На останніх вимогах, на яких зупинилася Росія, – про що писала іноземна преса щодо переговорів, – йшлося, що ЗСУ мають відійти з частини Донецької області. Для них це було умовою. Далі була невизначеність. Деякі іноземні ЗМІ, зокрема американські, написали, ніби Путін готовий повернути решту територій – це неправда.
Зустріч очільника Кремля Володимира Путіна із президентом США Дональдом Трампом 15 серпня 2025 року. Фото: The White House
Мова йшла про те, щоб вирівняти лінію зіткнення в деяких місцях. Очевидно, на мою думку, це про Харківський і Сумський напрямки. За даними не лише американської преси, але й російських джерел – формальних і неформальних – було видно, що вони готові поступитися захопленими територіями у Дніпропетровській, Сумській та Харківській областях. А про Херсонщину ніхто не вів ніколи розмови.
Тобто ви вважаєте, що російська сторона взагалі навіть не буде підійматитему Херсонщини на переговорах?
Ні. Бо Херсонщина, на мою думку, для росіян неймовірне ядро їхньої присутності: звідси вони теоретично можуть вдарити по центральній Україні, загрожувати окупацією Одеси та забезпечувати суходолом рух своїх конвоїв до Криму і назад. Я переконаний, що вони не будуть від цього відмовлятися – на це можуть вплинути лише військова сила або інші види тиску, але не зараз.
Що зараз варто робити для мешканців окупованої частини Херсонщини, щоб зберегти з ними зв’язок?
Один з аспектів, про які я ще казав, треба працювати з внутрішньо переміщеними особами. Мова не лише про допомогу, хоча це передумова, бо люди повертаються в окупацію. Це дивна ситуація: у своїй країні вони не можуть знайти себе і повертаються під окупацію.
Треба, щоб цих людей використовували як комунікаторів, розгортали інформаційну роботу. Внутрішньо переміщені особи зазвичай мають друзів чи родичів в окупації.
Потрібно започаткувати спеціальні проєкти та розгортати їх далі. Наприклад, в Херсоні завжди розгортали освітні проєкти для громадян із Криму. Тепер частина Херсонщини опинилася під окупацією. Те саме потрібно робити для Херсонської області, що раніше робили для Криму.
Є багато напрямів: культурні, інформаційні та інші проєкти. Інтеграція означає встановлення зв’язків між людьми. Такий підхід має бути основним.
Що, на вашу думку, стане визначальним фактором для повернення Херсонщини під контроль України: військовий, дипломатичний чи політичний?
Це комплекс заходів. Якщо лінія зіткнення буде “заморожена” – це найкращий для нас сценарій, бо в нас не вистачає військової потуги, щоб звільнити окуповані території. Я переконаний, що це може відбутися трохи згодом. Тож після “замороження” війни треба продовжувати заходи, що послаблюють Росію. Коли настане момент, і Росія ослабне достатньо, вона почне втрачати контроль над територіями. Тоді ми будемо мати можливість цим скористатися.
