Майже чотири роки Херсонська екстрена медична допомога працює в умовах війни. Попри постійні російські обстріли, ці люди щодня заступають на зміну й виїжджають туди, де чекають на порятунок.
Медики щодня рятують поранених після атак окупаційних військ, допомагають важкохворим, приймають десятки викликів. І навіть попри те, що російські військові неодноразово атакували машини “швидкої”, бригади знову і знову виїжджають на виклики.
Історії працівників екстреної медичної допомоги. Як стати частиною команди?
“29 років роботи”
Головний фельдшер Віталій Рудаков. Фото Олександра Андрющенка/”Вгору”
У кабінеті головного фельдшера Віталія Рудакова, попри вибухи та холод на вулиці, відчувається спокій. На столі документи, телефон, робочі записи та велика таблиця викликів у комп'ютері. За його плечима 29 років роботи у цій системі.
“Це було давно, 29 років тому”, – згадує він. Можливо тому в його голосі чується рівновага та швидка реакція на події.
Після закінчення Херсонського базового медичного коледжу майже половина його групи, а це близько двадцяти людей, прийшли працювати на швидку.
“Деякі з них досі тут. Працюють фельдшерами, тепер – парамедиками виїзних бригад”.
Його голос рівний. Але за цими словами – увага та досвід, який гартується у прифронтовому Херсоні.
“Знав, що виживеш”
Парамедик, студент ХДУ Павло Зеленський. Фото Олександра Андрющенка/”Вгору”
Парамедик Павло Зеленський прийшов в службу у січні 2020 року. Тоді він був студентом Херсонського державного університету.
“Хотів не тільки отримувати теоретичні знання, а й практичні. Бо практика – це досвід, який формує тебе як спеціаліста”, – додає він.
Роботу до повномасштабного вторгнення згадує так: “Ти виїжджав і знав: не прилетить дрон, не накриє артилерія. Ти знав, що виживеш”.
У перший день наступу окупаційних військ, 24 лютого 2022-го він заступив на зміну. Уже того дня бригада виїжджала і до хлопців, які намагались зупинити навалу, і до цивільних.
“Було страшно. Коли над тобою пролітають літаки й вертольоти, у якийсь момент думаєш, що це кінець”, – ділиться Павло.
Голос у слухавці
Диспетчерка Олена Заліско. Фото Олександра Андрющенка/”Вгору”
У диспетчерській інший ритм. Телефони, монітори, короткі чіткі фрази.
Олена Заліско раніше працювала в поліклініці. Сюди її запросила одногрупниця з медичного коледжу.
“Прийшла, подивилася – мені сподобалося. І залишилася”, – каже Олена.
Саме диспетчерка першою чує тривогу в голосі того, хто телефонує. Саме вона вирішує, яку бригаду і куди направити. Саме вона залишається на зв’язку, поки медики під російськими обстрілами намагаються доїхати до пацієнта.
Як стати частиною команди?
Головний фельдшер Віталій Рудаков розповів: тим, хто хоче працювати в екстреній медичній допомозі, спершу потрібно здобути фахову медичну освіту – спеціальність фельдшера. Надалі пройти перекваліфікацію на парамедика.
Наразі її проводять у Тернопільській та Вінницькій областях. Водночас у Херсоні планують розробити власний алгоритм, щоб проводити перекваліфікацію на місці.
“Ми хочемо зробити так, щоб фельдшер міг перекваліфікуватися тут і працювати на екстренці”, – каже Рудаков.
Навчально-тренувальний відділ. Скриншот із відео Олександра Андрющенка/”Вгору”
Також, за його словами, в центрі діє навчально-тренувальний відділ. Тут готують медиків за протоколами Національного центру здоров’я України. Після курсу надають сертифікат, який дає право працювати на екстреній допомозі. Кожні три роки знання потрібно підтверджувати.
“Добре, що такий центр є в Херсоні. Не потрібно їхати в іншу область і надовго залишати бригади без людей”, – пояснює головний фельдшер.
“Основна проблема – безпека”
Директор Херсонського обласного територіального центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф Валерій Тимошенко. Фото: Олександра Андрющенка/”Вгору”
Директор Херсонського обласного територіального центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф Валерій Тимошенко очолив службу нещодавно. Проте зазначає, що головний виклик – це безпекова ситуація.
Щодня бригади працюють під час російських артобстрілів і дронових атак. Частина територій стала “червоною зоною” – туди швидка не може заїхати через ризик повторних ударів.
“Ми цивільні. У червоній зоні працюють військові або поліція. Вони евакуюють людей у безпечніше місце, а вже там ми надаємо допомогу”, – пояснює головний фельдшер Віталій Рудаков.
Найнебезпечнішими залишаються прибережні райони. У таких випадках медики співпрацюють із Нацполіцією.
“Звиклися, що воно літає, вже зрозуміли, як треба діяти – чуєш вихід, свист, ти вже лежиш на підлозі й чекаєш, коли воно пролетить. Зараз ще гірше з цими дронами, бо ти не знаєш, де воно”, – додає парамедик Павло Зеленський.
Проте він згадує, що один із найскладніших викликів був у Білозерці: під час надання допомоги снаряд розірвався десь за п’ятдесят метрів від бригади.
“Осколки летіли над головою. Цей свист досі сниться”, – ділиться Павло.
Шість загиблих і 54 пошкоджені “швидкі”
За час повномасштабного вторгнення внаслідок російських атак пошкоджено 54 автомобілі екстреної медичної допомоги. Частину вдалося відремонтувати, але 19 машин непридатні для відновлення.
“Швидка” після російської атаки у Станіславі 13 листопада 2024 року. Фото: Херсонська ОВА
Ці машини потрапляли під артобстріли, дронові атаки, їх било уламками після вибухів. Окупаційні війська завдавали ударів по автівках екстреної медичної допомоги, коли вони їхали на допомогу або поверталися з пацієнтом.
Водночас завдяки підтримці обласної влади, партнерів і Червоного Хреста у 2025 році центр отримав 19 нових автомобілів.
Та найбільші втрати – людські. Через російську збройну агресію загинули шестеро працівників Херсонської екстреної обласної медичної служби, ще 60 – були поранені.
Скриншот із відео Олександра Андрющенка/”Вгору”
Віталій Рудаков згадує один із трагічних випадків: бригада їхала з Токарівки, коли машину обстріляли. Водій загинув на місці, фельдшер був тяжко поранений. Однак згодом він повернувся до роботи.
“Кожна втрата – це дуже боляче для колективу”, – каже директор центру.
Їхнім робочим одягом стали бронежилет і каска
У Херсоні немає сповіщень про обстріл з артилерії, мінометів чи РСЗВ. У 2024-му з'явилися ще й дрони. Проте медики продовжують надавати допомогу в касці та бронежилеті.
Бронежилет. Скриншот із відео Олександра Андрющенка/”Вгору”
“Усі бригади укомплектовані індивідуальними засобами захисту – це якісні бронежилети й шоломи”, – говорить Валерій Тимошенко.
Парамедик Павло Зеленський показує свій бронежилет – плитоноску вагою близько 12 кілограмів із балістичними вставками. Каска лежить на передній панелі машини, щоб у будь-який момент можна було швидко одягнути.
“Бронежилети ми носимо постійно. Знімаємо тільки на станції, щоб трохи розвантажити спину. А так – завжди в броні й касці”, – додає він.
На автівках встановлені системи радіоелектронної боротьби, а також у бригад є детектори дронів. Але, як каже директор, безпілотники постійно змінюються – різні частоти, різні модифікації. До цього доводиться адаптуватися.
Зараз центр разом з обласною військовою адміністрацією працює над тим, щоб отримати броньовані автомобілі. Один із таких партнери готують на базі Toyota Land Cruiser.
Система, яка працює під обстрілами
Попри втрати людей і техніки, екстрена медична допомога на Херсонщині не зупинялася ні на день. За словами директора центру Валерія Тимошенка, саму систему не довелося вибудовувати з нуля – вона формувалася роками.
“Система відпрацьована. Є чіткі маршрути пацієнтів, визначені Департаментом здоров’я обласної військової адміністрації. Проблем із транспортуванням і госпіталізацією зараз немає, – говорить він. – Проте нині треба враховувати безпекову ситуацію”.
За його словами, якщо пацієнт перебуває у Великоолександрівській, Нововоронцовській чи Високопільській громадах і потрібно його терміново госпіталізувати, то везуть не до Херсона.
“Маємо домовленість із Кривим Рогом. Туди ближче й безпечніше доставляти пацієнтів, особливо з гострим коронарним синдромом”, – додає Тимошенко.
Директор розповідає, що на деокупованій частині області працює розгалужена мережа станцій. Є базові станції в кожному районі Херсона, підстанції у громадах, а також пункти постійного базування – їх розташовують так, щоб скоротити час доїзду.
Парамедикиня Інна Литвиненко на виклику. Скриншот із відео Олександра Андрющенка/”Вгору”
Щодоби на деокупованій території Херсонської області на зміну виходять у середньому 26-28 бригад. Навантаження – 5-6 викликів на кожну. У місті середній час доїзду на екстрений виклик становить до 10 хвилин.
Як зазначає Валерій Тимошенко нині по Херсону бригад достатньо на ту кількість людей, які залишаються в місті.
“Розбите дорожнє покриття, взимку замети, а дороги не завжди чистять. Плюс небезпека дистанційного мінування окупаційними військами. Іноді швидка не може їхати напряму. Доводиться об’їжджати, змінювати маршрут, їхати довше. Це збільшує час доїзду, але ми намагаємося вкладатися в нормативи. У нас дуже малий відсоток запізнень”, – каже головний фельдшер Віталій Рудаков.
Від панічних атак до тяжких поранень
Характер викликів з початку повномасштабного вторгнення суттєво змінився. Якщо раніше більшість звернень були пов’язані з хронічними захворюваннями, то зараз зросла кількість травм і поранень.
Парамедикиня Інна Литвиненко. Фото Олександра Андрющенка/”Вгору”
Диспетчерка Олена Заліско каже: під час масованих обстрілів одночасно надходить багато дзвінків.
“Направляємо бригади й потім чекаємо на зворотний зв’язок. Переживаємо, бо розуміємо, що вони працюють під обстрілом”, – говорить вона.
Головний фельдшер додає, що після обстрілів побільшало панічних атак. Люди телефонують, бо не знають, як реагувати, коли поруч вибухає снаряд або у квартирі задимлення. Стрес провокує різке підвищення тиску, загострення хронічних хвороб. Це автоматично збільшує навантаження на диспетчерську та бригади. Тому, якщо стан не критичний, диспетчери консультують телефоном.
Окрема категорія – дзвінки від родичів, які виїхали з міста. Вони просять перевірити, чи все гаразд із літніми батьками, які не виходять на зв’язок. Тоді диспетчери телефонують сусідам, залучають поліцію та рятувальників, якщо потрібно потрапити до квартири.
Є й сезонні виклики. Коли ожеледиця або сніг – зростає кількість травм. Літні люди все одно виходять із дому до магазину чи на ринок, бо треба жити, каже Олена.
Парамедик Павло Зеленський зазначає: якщо раніше переважали інсульти, інфаркти, ДТП, то тепер – обстріли, дрони, пожежі після прильотів.
“Хронічних викликів стало менше. Люди розуміють, що швидка зайнята пораненими. Але працювати важче – між прильотами треба встигнути надати допомогу”, – говорить він.
Медики наголошують: у прифронтових містах базові знання з першої допомоги мають бути в кожного.
“Від кровотечі людина може померти за одну-дві хвилини. Швидка так швидко не приїде”, – говорить Віталій Рудаков.
Попри втрати, втому й постійну небезпеку, бригади продовжують працювати.
“Надання допомоги нашій громаді, нашим цивільним і військовим – ось що мотивує. Якщо нас не буде, Херсон почне просто помирати”, – каже парамедик Павло Зеленський.
Директор центру Валерій Тимошенко додає: найбільше його вражає колектив.
“Це відважні люди. Вони без вагань сідають у машину і їдуть на виклик, навіть ризикуючи власним життям”.
