Війна стала іспитом для мільйонів українських пар. Вимушена розлука, стосунки в телефонному режимі, постійна тривога за близьких. З прифронтової Херсонщини евакуювалися чимало жінок із дітьми. Чоловіки ж часто залишаються працювати під обстрілами або служать у Збройних силах. Як у таких умовах не стати чужими та чи можливо зберегти близькість, коли досвід партнерів стає занадто різним? На ці та інші питання журналістам «Вгору» відповідає клінічна психологиня Ірина Тропанець.
Замість ідеалів – потреба у справжності
Чи змінила війна ставлення до форматів стосунків?
Під час війни більшість людей шукають спокій, підтримку, шукають когось справжнього, бо всі виснажені, на маски та ролі вже не вистачає сил. Те, що здавалося до війни дуже важливим, тепер немає значного сенсу. Це, якщо мова йде про довготривалі стосунки. Хоча чимало людей знайомляться не стільки заради кохання, скільки, щоб не бути наодинці зі страхом, щоб мати якусь точку опори, щоб почуватися нормальним у ненормальних умовах.
Іноді єдиним запитом людини на сайті знайомств є секс, чи це такий швидкий спосіб зняття напруги?
Так, може бути. Це просто таке пристосування. Це навіть не погано і не легковажно, це адаптація психіки до екстремальних умов, якось так.
Вимкнення емоцій та тривожні стани
Як стрес впливає на здатність людей відчувати?
Тривалий стрес може призводити до емоційного оніміння, втрати інтересу, складності з близькістю. Це не відсутність любові, а перевантаження нервової системи.
А чи можна відрізнити емоційну відстороненість, охолодження через стрес, від реального згасання чи відсутності почуттів?
Є конкретні ознаки стресового заморожування. Це коли людина хоче близькості, але не може – “нічого не відчуваю, але, мабуть, люблю”. І це стосується не тільки стосунків з партнером. Людина не відчуває емоцій взагалі. Тут присутні і почуття провини, і бажання виправити ситуацію, коли почуття повернуться. А ознаки згасання – тут буде відсутність інтересу до контакту конкретно з цією людиною. Полегшення від дистанції. Чітке розуміння, що без цієї людини буде краще.
Чи може кохання витримати навантаження, коли один із партнерів тривожний?
Тривожні стосунки у партнерів можуть формуватися не на основі порушень прив'язаності, а через те, що відбувається зараз. Тривожні розлади, депресія, панічні атаки – у першу чергу, це треба визнавати, розуміти, що це така ж хвороба, як і інші. Коли хворий згоден лікуватися, а партнери підтримувати, тоді з цим можна впоратися.
Приховувати нічого не варто, але ділитися треба дозовано. Тобто не одразу скидати все на свого партнера. Говорити обов'язково без перекладання відповідальності, без «рятуй мене». Але ділитися потрібно, бо все, що ми приховуємо, буде надалі сильніше викликати тривожність і роздратованість.
Як зберегти близькість і віднайти опору
Що робити, коли обидва партнери виснажені й жоден не може стати опорою для іншого?
Стосунки ніколи не повинні бути єдиною опорою. Опора має бути в нас всередині. Треба шукати зовнішні ресурси, як і спільні, так і власні. Потрібно приймати свої емоції, проявляти емпатію, спілкуватися відверто. Треба не забувати про себе, але також варто зменшувати очікування одне від одного й не знецінювати потреби партнера. І за потребою, звертатися за порадою до фахівців.
Чи може активне життя одного партнера викликати роздратування в іншого?
Це буває достатньо часто, на жаль. Люди діляться на кілька категорій за психотипом: екстраверти – інтроверти. Тобто у когось будуть домінувати процеси гальмування, у когось – процеси збудження. Людині, у якої переважає процес гальмування, буде незрозумілий інший психотип. Він має право бути іншим, має право наповнюватися і триматися на плаву в такий спосіб, який для нього більш природний. Але потрібно йти хоча б трохи на компроміс. Бо інша людина може переживати якісь втрати, відчувати сором, мати відчуття неповноцінності чи навіть заздрити.
Чи варто ставити крапку в стосунках?
Де проходить межа між «терпінням заради кохання» та «руйнуванням власної психіки»?
На питання про межу найкраще відповість питання-маркер: чи стаю я у цих стосунках менше собою. І так, іноді дистанціювання – єдиний спосіб вижити. У тих випадках, коли партнер не визнає і не збирається розв'язувати питання чи проблеми, які завдають шкоди партнеру, які призводять до його руйнування, тоді краще поставити крапку.
Чому партнери, які раніше були близькими, раптом стають «чужими» або емоційно закритими?
Різна траєкторія виживання, несинхронні зміни, тобто емоційне зростання, відсутність спільного досвіду, різниця у пріоритетах. На жаль, іноді люди справді змінюються так, що попередні контакти більше не відновлюються.
Якщо стосунки під час війни приносять більше страждань, ніж підтримки, як зрозуміти – це тимчасовий вплив обставин чи фундамент уже зруйновано?
Якщо є бажання працювати над зв'язком, є біль, але не байдужість тоді це не кінець. А якщо вже є таке системне знецінювання контакту, відсутність руху з обох боків, тоді потрібно ставити крапку.
А якщо відсутність руху лише з одного боку?
Тоді варто спробувати зрозуміти в чому проблема. Якщо людина чітко проговорила: я не готова подовжувати стосунки, тут все ясно. Якщо це просто мовчання, особливо з боку військового, то це не каже про те, що він не хоче продовжувати ці відносини. У нього просто може не бути можливості, чи закінчилися сили, чи має місце нервове виснаження.
Що робити, якщо відчуваєш, що ви на порозі розлучення, і як довго варто продовжувати стосунки, аби не зробити помилки?
По-перше, не варто ухвалювати рішення в момент виснаження. Краще визначити термін для чесної спроби, а не терпіти нескінченно. Прорахувати більше мінусів чи плюсів. Якщо більше мінусів, то, мабуть, треба відпустити.
Різний досвід: розуміння цілей, точки дотику
Що має знати цивільна людина, яка наважується на стосунки з військовослужбовцями?
Важливо визнати асиметрію досвіду. Помилка цивільних у тому, що вони часто кажуть, я теж втомилася/втомився, і мені теж важко, але це зовсім інше, це треба розуміти. Краще проговорити: розумію, що наш досвід різний, я не можу це прожити, але я хочу бути поруч. Важливо не вимагати повної емоційної доступності, не знецінювати мовчання, не витягувати з людини те, чого вона не готова зараз проговорити.
Що робити, якщо партнер не може розібратися зі своїми почуттями?
Якщо партнер не може розібратися в почуттях, головне на нього не тиснути не вимагати визначеності негайно: зараз або ніколи. Окреслити свої межі: скільки я готовий чи готова чекати. Створіть атмосферу, де можна ділитися вразливістю без страху осуду. Говоріть про свої почуття, не звинувачуючи. Будьте командою, а не суддею.
Що можна порадити тим, хто зараз у пошуку нових стосунків?
У першу чергу треба знайти себе, щоб розуміти свої цілі, зрозуміти, якого саме партнера ви хочете бачити поряд, кому готові віддавати свою любов і турботу. Які самі стосунки допоможуть вам знаходити ресурс залишатися собою. Можна поставити питання: навіщо мені ці стосунки саме зараз, чого я реально шукаю – тепла, підтримки, сексу, відчуття сенсу, і чи готовий я до нестабільності.
