Чотири роки тому, коли ми тільки внутрішньо перемістилися в просторі (абсолютно тимчасово, авжеж) кожне прибирання, фарбування були для нас певним ритуалом з очищення від жахливої напруги, шоку й навколишнього жаху пережитого, окупації, виїзду з неї. Тепер все інакше, навіть попри те, що ми так само живемо не в себе вдома, та ці поліпшення чи зміни навколишнього простору, все ж таки про наш комфорт, приємну зайнятість. Ми навіть можемо посперечатися про колір фарби або квіти, які плануємо висадити. Минуло чотири роки… Може це і є лікування часом? Взагалі-то час майже позбавив багатьох недугів: нездійснених ілюзій, завищених очікувань, надмірної наївності, сліпої довірливості, необґрунтованих сподівань. З часом, наше гарячкове, нічим не підкріплене бажання повернутися додому всупереч всьому, трансформувалося в помірковане розуміння малоймовірності такого повернення. Це звільнило значний обсяг енергії та зберегло не один мільярд нервових клітин. Дякую, час, за твій час…