Я таки напишу про фільм Редакція / The Editorial Office режисера Романа Бондарчука трохи більш детально до спецпоказу фільму. Бо це таке кіно, яке я дуже-дуже рекомендую не прогавити. Особливо нам, медійникам. Бо там є що обговорити.
Завтрашній (чи вже сьогоднішній?) показ у Києві — завершальний у серії спецпоказів за участі команди фільму, які відбулися у різних містах України. Почалися вони з Херсона — рідного міста режисера і міста, де відбуваються події фільму (хоча в самій стрічці назва не згадується і можна провести масу аналогій з багатьма іншими містами, аж до американських — замовкаю, щоб не спойлерити). Потім були спецпокази у Миколаєві, Одесі, Чернівцях, Івано-Франківську, Львові, Харкові, Запоріжжі. В усіх цих містах відбулися дискусії за участі місцевих медійників. Ми говорили про роль локальних медіа та стійкість до російської дезінформації.
Я модерувала покази у Миколаєві та Одесі. Відтак дивилася фільм тричі — перший раз напередодні усіх заходів, а потім — на самих заходах. І якщо перший перегляд мене дещо шокував (я реально не змогла з себе нічого видушити про свої враження, крім того, що нудно мені не було ні секунди і це кіно — багатошарове), то обидва наступні я дивилася, вловлюючи ті сенси, які вислизнули від мене в першому перегляді 
І мені весь час хотілося говорити "вау". Цей фільм можна розібрати на меми, там шикарно побудовані кадри, класна гра акторів і дуже небанальний сюжет. Західні критики назвали це "метафорою епохи постправди", і я з ними погоджуюсь. Наприклад, тут можна побачити передбачення деяких речей, які сталися лише тепер (знову не спойлерю))). А в прикінцевій сюжетній лінії режисер надихався не горором "Сонцестояння" (ці аналогії напрошуються, побачите самі)), а реальністю Херсонщини, в якій подібне, виявляється, існувало.
Обидва заходи вийшли дуже теплі, а дискусії — місцями веселі, місцями щемкі, місцями сумні, але сповнені надії. У Миколаєві Oleg Derenuga поділився феєричним фейком про автокатастрофу за участі машини з біологічними відходами, де нібито були рештки собак, яка обросла такими неймовірними (і правдоподібними!) подробицями, що Roman Bondarchuk не відмовився би зняти його у продовженні фільму. Головна редакторка сайту 0512 Альона Ткаченко поділилася спільною для багатьох регіонів проблемою — коли влада не дає доступу до важливої для суспільства інформації, прикриваючись війною навіть у випадках, коли це геть недоречно.
Згадали Катю Гандзюк, історія якої перегукується з сюжетом — вона теж розслідувала лісові пожежі на Херсонщині, як і головний герой фільму. Але її за це вбили. Відчувається, що Миколаїв близько до місця дії фільму: місцеві медіа також займалися цією темою, попри очевидні ризики, як-от Катерина Середа, а глядачі під час обговорення з болем ділилися тим, що там відбувається просто зараз і як страждає розкішна природа Херсонщини. Поговорили і про впливовість місцевих медіа. Мої колеги пригадали свої розслідування, в результаті яких дехто позбувся посади, а місцева влада відрапортувала про зміни. Але системні проблеми рідко вирішуються заміною людей на посаді, а вирішуються зміною системи. Втім, війна змусила місцеву журналістику зробити величезний якісний стрибок, а за відсутності виборів "природа настільки очистилася", що на контрасті з фільмом стало видно, який прогрес відбувся за цей час. Тому завершували на ноті надії на майбутнє. Тим паче, що майбутнє теж було серед глядачів — студенти, дехто з яких уже працюють журналістами на "Суспільному".
Один із глядачів, який грав у масовій сцені, взяв відпустку в ЗСУ, де зараз воює, щоб прийти подивитися фільм. Він цитатою зі стрічки висловив свою думку про те, коли ми переможемо (не спойлерю, але хто подивиться, спробуйте здогадатися)). А після показу до мене підійшла молода глядачка, щоб поділитися хвилюваннями за долю лісів Херсонщини. Вона пластунка, а її батько служить у морській піхоті. А я ще пам'ятаю часи, коли навіть у моїй рідній Вінниці майже ніхто не знав про "Пласт" і мене сильно здивувало, як цей рух розвинений у Тернополі. Змінюємося…
Наступного дня була Одеса. Це був той самий день після жахливих нічних обстрілів, коли майже все місто було без світла і води. "Навіть для нас це трохи too much", — не втрачаючи гумору, поділилися одеські колеги. Попри це, зала America House Odesa була переповнена, і майже всі залишилися для дискусії після завершення фільму. В якийсь момент символічно вимкнулося світло (генераторне), що означало, що світло від мережі таки повернулося. З прекрасними Валерій Болган і Olya Lapshina обговорили одеські реалії. Зачепили хвилювання за долю локальних медіа, які просто зникають, бо бракує фінансування, а цінні кадри виїжджають. Валерій Болган розповів про мобілізаційні "лякалки" та інші російські фейки, які особливо активно таргетуються на одеситів, і причину вразливості людей до них. Olya Lapshina згадала власний кумедний досвід спілкування з чиновниками. Поговорили про те, як багато одеситів переходять на українську мову — і чому під час цього не варто боятися помилятися.
В залі, крім членів команди, були актори, які зіграли у фільмі, тому зустріч вийшла особливо теплою. Херсонські колеги з медіа Вгору.Херсон підтвердили: так воно все у Херсоні і було.
Узагальнюючи, 1. Це кіно треба дивитися на великому екрані. Просто повірте людині, яка дивилася його на трьох різних екранах (а спочатку взагалі з телефону — ні, це не те), 2. Це кіно, яке провокує емоції. Дуже різні. 3. Це кіно, яке провокує рефлексії на багато різних тем і яке хочеться обговорити одразу ж, не відходячи далеко. Я описала лише деякі теми. Але це далеко на все, про що ми говорили і про що ще хотілося поговорить. 4. Фільм вперше показали на Берлінале і він зібрав купу схвальних відгуків критики і міжнародні нагороди. 5. У фільмі є прекраснєйший бабак!
Словом, раджу таки скористатися можливістю подивитися і обговорити це кіно в колі колег і разом з командою стрічки.
