«Русская рулетка» на дорозі життя

З кінця вересня єдиний пункт виїзду з окупованих територій півдня України – блокпост у селищі Василівка Запорізької області – перетворився на атракціон, на якому заробляють окупанти. Платять українці – часом, грошима і життям. Ще за півкілометра від Василівки починається черга автівок. Тут і дорогі джипи, і дешеві «копійки», і недорогі іномарки. Переважна більшість на запорізьких та херсонських номерах. Салони переповнені людьми й речами. Цими машинами тікають з окупації українці.Від останньої декади вересня виїхати через Василівку для них єдина можливість потрапити на вільну Україну. А фейковий «референдум» і загроза мобілізації спонукали до виїзду й тих, хто ще сумнівався в такому кроці. Тож довжелезні черги авто на виїзд, що останні пару тижнів ніби зникли після хвилі батьків з дітьми-школярами і студентами, з’явилися знову. Тим, кому пощастило, можуть виїхати і упродовж доби очікування у Василівці. Але ситуація змінюється щодня. То кілька днів не випускали чоловіків від 18 до 35 років, тобто, саме в вікових межах першої хвилі мобілізації в Росії. Не пропускали навіть перевізників такого віку. То випускали вибірково, а в останні дні можуть виїхати всі.Основне місце збору і шикування колон для перетину пункту пропуску починається на території автозаправки на в’їзді у населений пункт. Всім заправляє «розпорядник» від окупантів. Бородатий кавказець вправно шикує автівки по вісім в ряду, відповідає на нескінченні питання від новоприбулих і координує роботу «рєшал».Кремезні чоловіки пропонують або поставити автівку в чергу на виїзд у перші колони, або підсадити пасажиром в автівку, що вже в черзі. Річ у тім, що до колони у вісім одиниць, які формуються ще по приїзді, перед виїздом додається ще майже стільки ж. То – «льготники». Теоретично це мають бути машини, де є діти до 1 року, або старі від 80 років. На практиці це може бути хто завгодно, але з грошима. І в машини до справжніх пільговиків також можуть підсаджувати «комерційних» пасажирів. . Ціни змінюються щодня. І після обмеження виїзду з Криму – підросли додатково. 26 жовтня, наприклад, виїзд без черги для чоловіка призовного віку коштував 100 доларів, а наступного дня – вимагали вже 350 доларів. Жінкам трохи простіше: в середньому 2 тисячі гривень, якщо сідаєш пасажиркою.Кошти йдуть окупантам, якийсь відсоток з них перепадає «рєшалам».І ціни ще ростимуть. Бо окупаційна влада Запоріжжя придумала, по-перше, з 1 жовтня випускати людей тільки за перепустками, отриманими в комендатурі особисто; а по-друге, що перевізники мають отримувати ще і якусь «ліцензію». Умови її отримання і вартість поки що невідомі, тож багато хто з водіїв, чиїм бізнесом стали перевезення пасажирів з окупованих територій до Запоріжжя, тимчасово припинили діяльність.А виїхати хочуть все більше людей. Тож якщо ще в другій декаді вересня вартість виїзду з Мелітополя становила 5 тисяч гривень, то зараз вже пропонують виїхати за 7 і за 8 тисяч.Найдешевший спосіб виїхати – знайти автівку, власник якої їде в Запоріжжя у справах. Тоді проїзд однієї людини з Мелітополя обійдеться в 2-3 тисячі гривень. З Херсону вивозять за 7 тисяч гривень.При цьому і звичайних черговиків, і пільговиків перевіряють однаково. Перед виїздом вояки, більшість з яких є представниками нацменшин РФ, передивляються речі рандомно і в залежності від настрою: можуть ретельно обшукувати речі, а можуть і не глянути в сумку. А вже на межі Василівки люди, яки виїжджають, зустрічають ФСБшники. Фотографують, вибірково перевіряють телефон, дивляться документи, що посвідчують особу, і обов’язково перевіряють документи на власність авто. Автівки, на яких їде не власник, не випускають взагалі. Причину, з якої не випускають автівки, якими користуються за довіреністю, не пояснюють. Пункт пропуску у Василівці завжди був небезпечним. Бо фактично між Василівкою і Запоріжжям пролягає «сіра зона». Тут часті прильоти, а в самому Кам’янському, через яке, після підриву моста на трасі М18 пролягає шлях автівок, майже не залишилося місцевих мешканців. Суттєвий момент: покинути окуповані території Мелітопольщини можна тільки за хорошої погоди. Бо після дощу «дорога життя» перетворюється на пастку для автомобілів. Витягати їх доводиться рятівникам за допомогою спецтранспорту.На асфальті, де він є, – сліди від снарядів, а на узбіччі страшними пам’ятниками загиблим стоять скелети згорілих автівок. Проїзд по цій дорозі – це як гра в «русскую рулетку». Може пощастить, а може й ні. Але ті, хто має бодай найменшу можливість виїхати, користуються нею, на свій страх і ризик. Бо жити в окупації страшніше, ніж потрапити під обстріл..Іван Білий для Центру журналістських розслідувань