Перемовини України, США та Росії у 2026 році продовжують привертати увагу у світі, проте за гучними заявами часто губиться реальний зміст можливих домовленостей. Для Херсонщини, де лівобережжя залишається під тимчасовою окупацією, а правий берег постійно перебуває під обстрілами РФ, будь-які політичні рішення безпосередньо впливають на життя та безпеку місцевих жителів.
В інтерв’ю “Вгору” Михайло Самусь – директор New Geopolitics Research Network та заступник директора Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння – пояснює, які ризики приховують перемовини, як Росія тисне на Україну та що означає для Херсонщини потенційне замороження війни.
Реальний зміст перемовин і тиск на Україну з боку США та Росії
Як ви зараз оцінюєте хід перемовин між Україною, США та Росією? Які ключові теми стояли на порядку денному останніх зустрічей?
Насправді, коли говорять про «мирний процес», йдеться не про мир. Реального мирного процесу немає – є намагання Росії примусити Україну до капітуляції. Україна зі свого боку намагається створити умови, за яких зможе продовжувати боротьбу та максимально подбати про гарантії безпеки з боку Сполучених Штатів і Європейського Союзу у разі будь-яких спроб Росії заморозити війну або змінити сценарій розвитку подій.
Ці перемовини насамперед характеризуються тим, що США намагаються якомога швидше підштовхнути сторони до заморозки конфлікту, при цьому тиснуть більше на Україну, ніж на Росію. Фактично йдеться про спробу змусити Україну погодитися на російський ультиматум. А він доволі простий: повна передача Донбасу. Під Донбасом мається на увазі не лише територія, а й укріплені райони та оборонні лінії, збудовані за роки війни, які Росія згодом могла б використати як плацдарм для нового наступу на інші регіони України.
Тристороння зустріч між Україною, США та Росією в Об'єднаних Арабських Еміратах 23 січня 2026 року. Фото: Reuters
Тому для України принципово важливо не допустити жодних можливостей для просування російських інтересів. І ми бачимо, що саме так зараз і відбувається. Будь-які переговори зазвичай завершуються заявами про те, що нібито 90-95% питань узгоджено, адже Україна пішла на компроміси. Наприклад, щодо питань НАТО чи інших позицій – ми пам’ятаємо, як драфт із 28 пунктів перетворився на 20.
Водночас Росія свою позицію не змінює: вона й далі висуває територіальні вимоги, вимагає поступок у мовному, церковному, культурному та інших питаннях. Для України це абсолютно неприйнятно, адже йдеться про пряме втручання у внутрішні справи та порушення суверенітету. Жодних прав на це Росія не має.
Що означає замороження фронту для тимчасово окупованої частини Херсонщини
Давайте детальніше зупинимося на окремих пунктах так званої “мирної угоди”. Зокрема – щодо окупованих територій. Йдеться про “замороження” лінії фронту по лінії зіткнення, яка буде на момент підписання домовленостей. У контексті Херсонщини це фактично означає розділення людей: звільнене правобережжя й окуповане лівобережжя. При цьому незрозуміло, чи існуватимуть пункти пропуску, як саме все це буде організовано і якими будуть умови для цивільних.
Як ви загалом оцінюєте цей аспект – замороження лінії фронту – з погляду наслідків для людей на окупованих територіях?
Стосовно того, що незрозуміло, як усе це буде організовано, – це абсолютно справедливо, адже немає розуміння, як до цього ставитиметься Росія. По-перше, вона вимагає захоплення всього Донбасу. Крім того, у своєму правовому полі Росія юридично анексувала повністю і Запорізьку, і Херсонську області.
Тому ключове питання полягає в тому, що саме пропонує Україна. Якщо Сполучені Штати наполягають на замороженні війни та припиненні вогню, Україна може погодитися лише на припинення вогню по лінії фронту.
Що стосується юридичного статусу, Україна ніколи не погодиться на визнання окупованих територій російськими. Це українська територія, тимчасово окупована Росією. В міжнародному праві існує поняття «ефективного контролю» – Росія здійснює його силовими методами, тобто шляхом окупації внаслідок неспровокованої воєнної агресії та масових воєнних злочинів проти України й українських громадян.
Зруйноване село Кринки на тимчасово окупованому лівобережжі Херсонщини. Скриншот з відео Укрінформ TV
Дійсно, люди опиняються розділеними. Подальший розвиток подій залежатиме від того, який саме окупаційний режим буде встановлений і як на нього впливатиме міжнародна спільнота. Якщо Росія фактично запроваджуватиме там повноцінне російське правове поле, що вона вже робить зараз, із репресіями проти українців, мови, релігії та культури, людям доведеться обирати: або виїжджати на підконтрольну Україні територію, або вирішувати свою долю в умовах окупації.
Треба чесно констатувати: наразі для деокупації військовим шляхом ми не маємо достатніх сил і військової потуги, так само як і повної міжнародної підтримки. За інших умов ці можливості могли б з’явитися, але наші партнери – як у Європі, так і в США – не наважуються надати повноцінну військову підтримку: авіацію, сучасні системи ППО, ударні засоби та далекобійні ракети, які дали б українській армії потенціал для наступу.
У контексті тимчасово окупованих територій лунали різні пропозиції – про створення демілітаризованої зони, запровадження міжнародних гарантій або механізмів контролю. Чи є, на вашу думку, щось із цього, що могло б бути справді ефективним?
Питання демілітаризованих зон і вільних економічних зон – це те, що Росія проштовхує через американців. Йдеться про наші території, які вони хочуть забрати: той самий Донбас, Запорізьку та Херсонську області. Окреме питання – Запорізька АЕС. По суті, Росія говорить про те, що ми маємо віддати їй те, що вона не змогла захопити військовим шляхом.
Вони хочуть, щоб ми фактично добровільно капітулювали й передали їм території – той самий Краматорськ, Слов’янськ – а вже потім там запроваджували спеціальні економічні чи демілітаризовані режими. Тобто Україна має демілітаризувати власну територію. Це повна маячня.
Що стосується окупованих територій, я, наприклад, не чув про жодні переговори щодо якогось «спеціального статусу». Не йшлося ані про Крим, ані про Херсонську, Запорізьку, Донецьку чи Луганську області. Можливо, українська сторона ці питання підіймає, але американці їх фактично не беруть до уваги.
Міжнародна підтримка України: гарантії безпеки та роль союзників
Напередодні була заява Президента України про те, що документ щодо двосторонніх гарантій безпеки зі США вже готовий на 100%. Водночас наскільки відомо, США не готові, зокрема, брати на себе зобов’язання щодо прямої військової присутності або введення своїх військ в Україну.
Як ви оцінюєте ці гарантії безпеки на практиці? Наскільки вони можуть бути дієвими та чого в них, на вашу думку, бракує?
Передусім єдина реальна гарантія безпеки для України – це Сили оборони України. Це наші національні сили, збудовані нашими громадянами. Ми, українці, відповідаємо за власну державу, і саме це є головною гарантією безпеки, оборони, суверенітету та територіальної цілісності. В принципі, так і записано в Конституції – тут немає нічого нового.
Інші країни можуть нам допомагати, і вони справді дуже багато допомагають. Але не варто мати ілюзій, що хтось воюватиме за нас. Можливо, колись складуться умови, за яких Україна буде повноцінно інтегрована в Європу на фундаментальному рівні. У цьому сенсі попереду ще багато змін – і не лише для нас, а й для самих європейців.
Зустріч Президента України Володимира Зеленського та Президента США Дональда Трампа 22 січня 2026 року. Фото з офіційної сторінки Володимира Зеленського
Я думаю, що хід подій сам створить такі умови. Наприклад, якщо Росія колись нападе на країни Балтії, цілком можливо, що саме українці стануть тією силою, яка їх визволятиме, а не італійці чи хтось інший.
Що стосується гарантій безпеки, коаліцій рішучих, ролі США, я вважаю, що ключовим тут є політична й економічна підтримка, яка дозволить стабільно розвивати боєздатність Сил оборони України. Якщо ми говоримо, наприклад, про 800 тисяч професійної, регулярної, високотехнологічної армії, оснащеної за найкращими стандартами, – це колосальні кошти. Самостійно Україна таку армію не потягне.
Наше завдання – разом із європейцями сформувати нову європейську реальність і нову систему безпеки та оборони, яка базуватиметься на спільній армії, ядром якої стане українська армія.
Коли ми говоримо про українську армію як основу безпеки держави, постає питання чисельності. Як ви оцінюєте цифру в 800 тисяч військових, яку часто називають граничною? Чи не звужує вона наші можливості, зважаючи на масштаб загроз і протяжність фронту?
800 тисяч високотехнологічної професійної армії – це дуже багато. Це надзвичайно потужний механізм, якщо його правильно організувати, не за стандартами 20 століття, а за стандартами 21 століття. Армія має бути професійною та оснащеною за високими стандартами. У мирний час Україна не зможе утримувати таку чисельність навіть із загрозою з боку Росії. Реалістично ми, напевно, матимемо близько 300–400 тисяч професійного ядра.
Українські військові на Херсонщині. Фото: 39 окремої бригади берегової оборони
Мене турбує, що нам встановлюють рамки щодо чисельності. Ми самі маємо визначати, скільки потрібно для боєздатності. Можливо, це 200 тисяч, можливо – мільйон, але остаточне рішення має ухвалювати Україна разом із партнерами. Ми живемо у 21 столітті: для таких чисел має бути більше роботів, ніж людей, і ця тенденція зростатиме.
Якщо Росія хоче обмежити нас у чисельності, обмеження повинні бути взаємними. Це логічно і справедливо. Несправедливо, коли агресор диктує умови без жодних обмежень.
Запорізька АЕС і замороження війни: геополітичні та безпекові наслідки
Як ви бачите подальші перспективи щодо Запорізької АЕС? Зараз є заяви, що Росія пропонує рівномірно розподіляти вироблену електроенергію між Україною та Росією, а США планують долучитися до цього процесу.
Звісно, теоретично Росія не має претендувати на жодні права на Запорізьку АЕС. Це воєнний злочин – агресія й окупація атомної станції. Це виходить за межі будь-якого розуміння та реальності.
Росія хоче легалізувати це питання. Тобто, якщо Україна і Сполучені Штати погоджуються на будь-який формат участі Росії в експлуатації Запорізької АЕС, ми фактично погоджуємося з воєнними злочинами, які скоїла РФ, і фактично їх нівелюємо.
Формально для України Запорізька АЕС, звісно, є надзвичайно важливою, особливо з огляду на нинішній баланс в нашій енергосистемі. Саме через окупацію ЗАЕС і руйнацію української енергосистеми Росія намагається створити геноцидну ситуацію – коли українці можуть помирати від холоду. Це те, що вони намагаються реалізувати взимку, і ми всі це відчуваємо.
Запорізька АЕС під російською окупацією. Фото: CGTN
Щодо того, як виходити з цієї ситуації, – це питання потрібно розглядати в ширшому контексті. Якщо Росія зрештою відмовляється від своїх вимог щодо неокупованих територій, а єдиним спірним пунктом залишається Запорізька АЕС, тоді, теоретично, можливий певний компроміс. У якому форматі – це, безумовно, питання до державного керівництва України.
Якщо Росії потрібна електроенергія, теоретично вона може купувати її через третю сторону. Наприклад, Сполучені Штати можуть викуповувати електроенергію, передавати кошти Україні, а електроенергію – Росії. Це лише гіпотетичний сценарій, але ключове – жодних прямих відносин із Росією та жодного визнання її прав на станцію.
Тобто, у контексті Запорізької АЕС, ви все ж вбачаєте можливість укладення такого тристороннього договору?
Я сказав, що якщо це стане єдиним пунктом. Наразі Запорізька АЕС абсолютно не є головною проблемою. Головною проблемою є те, що Росія вимагає від нас вийти з неокупованої частини Донбасу. Це і є територіальне питання.
Більше ніяких проблем офіційно немає. Більш нічого не обговорюють. Коаліція рішучих готова розмежувати лінію, поставити моніторинг, забезпечити стабілізацію тощо. Але навіть немає розуміння, чи Росія погодиться підписати таке припинення вогню, за якого натівські країни братимуть участь у цьому режимі. Тому фактично переговори ведуться поки що з американцями, а не з росіянами. Тристороння зустріч в Абу-Дабі – це перший досвід, і мені невідомо, наскільки росіяни обговорили, наприклад, сам режим припинення вогню.
За вашими оцінками, чого очікувати далі в контексті цих перемовин, на чому сторони все ж можуть дійти згоди?
Єдине питання, яке залишається, – це те, з чого ми починали: Росія має припинити війну. Вона її почала – вона її повинна припиняти. Наразі все це можна оформити у вигляді документа, що складається з 20 пунктів. Він уже був опублікований, там, в принципі, все зрозуміло. І якщо Росія припинить вогонь та погодиться на стабілізацію фронту саме на тих позиціях, на яких ми зараз перебуваємо, тоді, в принципі, можливе замороження.
Зустріч очільника Кремля Володимира Путіна зі спецпредставником президента США Стівом Віткоффом та зятем Трампа Джаредом Кушнером у Москві 22 січня 2026 року. Фото: REUTERS
Але ми маємо розуміти: це замороження, а не припинення війни. Це замороження до наступного етапу війни, коли одна зі сторін набереться сил і розпочне новий етап цього протистояння. Це мають усі усвідомлювати – і коаліція рішучих, і американці, і, звісно, українці.
Поки існує Російська імперія, вона намагатиметься нас знищити й поглинути. Тому ми маємо завжди бути готовими протидіяти їй і, безумовно, повертати свої землі. Ми маємо деокупувати свої території та звільнити українців, які там перебувають.
