Херсон початку 20 століття іноді нагадував місто, яке живе у двох реальностях одночасно. Вдень — торгівля, ринки, банки, чиновницькі кабінети й правильні обличчя на правильних посадах. Увечері — чутки, дрібні схеми, великі фантазії й люди, які вміли використовувати систему так, ніби вона була створена спеціально для них.
І найцікавіше тут навіть не злочини. Найцікавіше — як на них реагували херсонці. Де сміялися, де панікували, де робили вигляд, що нічого не сталося, а де просто “переводили відповідальність” на інший бік вулиці.
Цей матеріал — частина циклу про кримінальну хроніку Херсона 19 — початку 20 століття. «Вгору» зібрала три епізоди — три різні жанри. Спочатку — міжнародна змова, яка майже зробила губернський центр учасником великої політики. Потім — квартал, що став «нічийним» не через хитрість злодіїв, а через поліцейську межу. А далі — банківська афера, у якій головну роль зіграв не револьвер, а папірець із печаткою.
Китайські шпигуни в Херсоні 1911 року
У 1911 році Херсон раптом опинився в центрі міжнародної змови. Не на карті імперії, а в уяві її мешканців.
Поліція повідомила про викриття китайської шпигунської організації. Було затримано іноземців. Вилучено документи. Подробиці — засекречені. А коли подробиці засекречені, фантазія починає працювати швидше за слідчих.
Розмови на бульварах швидко вийшли за межі міста. Говорили про таємну угоду між Китаєм і Великою Британією. Згадували місцевість Пян-Ма під британським протекторатом. У документах нібито простежувалася роль Австрії в складних дипломатичних комбінаціях. Чутки ширилися: шпигунська мережа охоплювала всю територію Російської імперії.
Для провінційного Херсона це звучало майже розкішно.
Вид на Херсон з будівлі міської думи. Початок 20 століття. Фото з сайту mycity.kherson.ua
Біля поліцейської дільниці зібрався натовп. Люди хотіли побачити агентів, які працювали проти держави. Місто ніби отримало власну геополітику — і не поспішало з нею розлучатися.
Версії ставали дедалі сміливішими. Деякі «агенти», за чутками, працювали під прикриттям цирків — жонглерами та еквілібристами. Вдень демонструють трюки, вночі передають секретні відомості. І ця деталь була чи не найпереконливішою.
Журналісти буквально штурмували друге поліцейське відділення, намагаючись хоч одним оком побачити славнозвісних шпигунів.
Фото ілюстративне, створене за допомогою ШІ
Сенсація розросталася. Розв’язка настала швидко.
Один із кореспондентів, який поспішив до поліції переконатися в існуванні таємного «тріумвірату», зустрів на виході колегу, що ледве стримував сміх. На всі запитання той відповів коротко:
«З першим квітня вас».
Жодної міжнародної змови.
Жодної шпигунської мережі.
Жодних циркових агентів.
Це був першоквітневий розіграш, організований самою поліцією.
Херсон кілька днів жив історією про світову інтригу — і не помітив, що головний трюк відбувався не під куполом цирку, а в стінах поліцейської дільниці.
І якщо в цій історії щось спрацювало бездоганно, то це була не шпигунська організація. Це була віра в сенсацію.
Квартал, який став «нічиїм»: Херсон 1905 року і поліцейська межа
У старому Херсоні злодіям іноді було достатньо одного — правильної вулиці. Якщо крадіжка ставалася на межі двох поліцейських «дільниць», вона перетворювалася на адміністративне непорозуміння. А непорозуміння — це вже питання юрисдикції.
Саме так у липні 1905 року кілька місяців жила М’ясницька (зараз – Олеся Гончара) та Канатна вулиці. Тут діяла банда з 15 зловмисників. Вони не ховалися і не поспішали. Працювали вдень. Регулярно. Системно.
Вид на М’ясницьку вулицю. Початок 20 століття. Фото з сайту mycity.kherson.ua
Район прилягав до Рибного ринку (зараз — район Центрального ринку) — людного місця, де завжди було шумно й тісно. Біля двох крамниць злодії фактично закріпилися. Гаманець могли вирвати просто з рук покупця або зняти щось з підводи, поки селянин розвантажував товар.
Після крадіжки — двір з трьома виходами на різні вулиці. Архітектура працювала краще за будь-який план втечі.
Найбільше страждали селяни. Вони приїжджали торгувати, а поверталися з меншим, ніж планували. Схема була простою: один відволікав, інший забирав. Вкрадене збували неподалік — у бакалійній крамниці біля Канатної.
За кілька місяців квартал фактично став територією банди. Мешканці боялися ходити вулицями, але головна причина безкарності була не лише в страху.
Квартал розташовувався на межі двох поліцейських «дільниць». І кожна з них вважала, що проблема належить іншій.
Сучасники писали, що городові, бачачи чергову крадіжку, просто переходили на інший бік вулиці. Не через співчуття до злодіїв, а тому, що межа — це межа. А відповідальність — річ рухлива.
Фото ілюстративне, створене за допомогою ШІ
У першому відділенні поліції діяло розшукове відділення зі штатом фахівців. Люди були. Посади були. Інструкції були. Не було лише бажання заходити на «чужу» територію.
Коли скарг стало настільки багато, що ігнорувати їх було складніше, ніж реагувати, втрутився поліцмейстер. Почалися арешти. Район на певний час заспокоївся.
На певний.
Бо ця історія — не лише про злодіїв. Вона про систему, у якій межа на карті іноді важливіша за злочин. Про відповідальність, що могла закінчуватися рівно посеред вулиці.
Банківська афера 1914 року: десять тисяч рублів і підроблена квитанція
Херсонський банк. 26 березня 1914 року. У ньому було настільки спокійно, наскільки може бути спокійно в установі, де лежать мільйони рублів і всі вважають себе серйозними людьми.
До каси підійшов чоловік. Без поспіху. Без зайвих рухів. З квитанцією. Печатка — є. Підпис — є. Документ дійсний. Каса видала 10 тисяч рублів. І чоловік пішов.
Банк ще кілька хвилин залишався респектабельним. А потім з’ясувалося, що квитанція підроблена.
Десять тисяч рублів у 1914 році — це не просто гроші. Це сума, після якої починають нервувати навіть ті, хто звик рахувати нулі.
Відділення державного банку в Херсоні. Початок 20 століття. Фото з сайту mycity.kherson.ua
Першими арештували касирів — Андрія та Федора Суранових. Бо якщо гроші зникли, винен той, хто сидить ближче до сейфа. Логіка проста. І майже завжди помилкова.
Як писала тоді місцева газета, «густий туман, що спершу огорнув цю загадкову справу, почав розвіюватися». Почав — але не одразу.
Через кілька днів загадково застрелився банківський кур’єр Семен Малютін. Інший співробітник банку — Феодосій Грищук — раптом звільнився й поїхав у рідне село, де почав жити трохи заможніше, ніж дозволяла зарплата.
Під час обшуку в Грищука знайшли 332 рублі готівкою і майна приблизно на тисячу. Він заперечував усе. Версії змінювалися: спадщина, знахідка біля колії, випадковість.
Потім слідство привело до Потапія Нечипоренка з Миколаєва, який отримав гроші за квитанцією. Гроші вкладалися, знімалися, витрачалися на оренду торговельної лавки, швейну машинку, грамофон. План народився не в кабінеті, а в трактирі Виноградова — між розмовами про легкі гроші й чужу неуважність.
Банк помилився лише раз. Але цього вистачило.
Справу передали до суду. Вироки були суворими. Перші підозрювані виявилися лише зручною версією для швидкого пояснення.
Окружний суд в Херсоні. Початок 20 століття. Фото з сайту mycity.kherson.ua
Десять тисяч рублів розчинилися в грамофоні, швейній машинці й кількох поганих рішеннях.
У старому Херсоні банків було багато. І охочих перевірити їх на міцність — теж. Як казали сучасники, якщо в місті є що грабувати, значить, воно розвивається.
Іноді розвиток має дуже дивні симптоми.
Шпигуни, яких не існувало.
Межа, що рятувала злодіїв.
Десять тисяч, які зникли швидше, ніж з’явилися підозри.
Кримінальний Херсон початку 20 століття — це історії не лише про злочини, а про людей і систему, які робили їх можливими.
Історії змінювалися. Механізм — ні.
Інша історія з циклу «Кримінальний Херсон початку 20 століття»:
-
Самогонники, підкопи і «кров на тротуарі»
