Сьогодні, певно, немає людини на Херсонщині, хто б не чув про фермера Олександра Гордієнка, який захищав свої поля від російських дронів і загинув у полі. Журналісти “Вгору поспілкувалися з донькою Олександра і готові поділитися історією його життя, боротьби та любові, яка залишає глибокий слід.
Життя з кредо "працюй – отримаєш"
Олександр Гордієнко народився 2 липня 1967 року в селі Первомаївка (нині Тихий Лиман) Верхньорогачицького району на Херсонщині. З дитинства був працьовитим і звик всього добиватися власними зусиллями.
“Працюй – отримаєш”, “Під лежачий камінь вода не тече",– цитує улюблені вислови Олександра його донька Аліна Гордієнко.
Вона згадує батька завзятим і моторним, буквально, стрімким, як вітер в полі, з жагою до кожної справи, за яку брався. Він казав про себе: “На мені аж шкура горить”.
Замолоду, ще на початку 90-х, майбутній фермер і депутат займався ремонтом техніки. Часто працював допізна. Аліна згадує, коли вона була маленькою, щоб не тривожити їх із мамою уночі, батько залазив до квартири на першому поверсі через балкон.
"Настільки він був добрим, дбайливим. При всій силі його характеру він вмів дуже любити”,– ділиться вона спогадами.
Після навчання у Херсонському сільськогосподарському інституті (нині аграрний університет) Олександр Гордієнко почав працювати на землі. Спершу господарював на невеликих ділянках у партнерстві з іншими фермерами й поступово нарощував власне господарство. На момент повномасштабного вторгнення в нього була велика база сільськогосподарської техніки в Бериславі. Її у 2022 році повністю знищили окупанти разом із будинком Олександра і всіма господарчими спорудами. Але навіть тоді він не втратив жаги до роботи. Живучи у спартанських умовах, самостійно розміновував свої поля й казав:
“Мені достатньо свободи, поля, цієї землі”, – згадує слова батька Аліна.
Трудові будні Гордієнка в мирні часи
Не бізнес – а справа життя
Близько 30 років Гордієнко присвятив роботі на землі. Але цим його діяльність не обмежувалася. Як активний громадський діяч, депутат та голова асоціації фермерів Херсонщини він відстоював інтереси територіальної громади та своїх колег. Зі слів близьких, у ставленні до людей Олександр був однаково шанобливим з усіма: і з трактористом, і президентом. Він не цурався жодної роботи, не керував десь з-за кордону своїм господарством, а працював разом зі своїми робітниками. Діти згадують, що його руки завжди були в мозолях, порізах і синцях. Хліборобство для нього було не бізнесом – а справою життя.
“Для всього робочого колективу він був батьком. А в розв'язанні складних питань був не революціонером – а найвищого рівня дипломатом", – розкриває особливості батькової вдачі Аліна.
Вона переконана, те, що він, ризикуючи життям, захищав свою землю, не було проявом якогось необдуманого героїзму. Він усвідомлював величезну небезпеку, але не міг вчинити інакше, натомість робив усе можливе для захисту. Продав автомобіль, купив РЕБ, детектор дронів і зброю. Казав:
“Рушниця – це мій останній спосіб захистити себе й відстрілятися. Я буду йти до останнього”.
Олександр відстоював інтереси фермерів Херсонщини
Виховання любов’ю й власним прикладом
Діти Олександра відзначають, що він був дуже впевненим у собі. І ця впевненість тримала всіх його близьких.
“Було якось соромно, маючи такого тата, бути слабохарактерною людиною”, – зізнається Аліна.
За її словами, Олександр був для них маяком, який висвітлював цінності життя. Навчив їх бути лідерами, спонукав бути активними. Але й завжди і в усьому підтримував. У будь-якій справі, за яку Аліна не бралася, навіть якщо це не приносило прибутків, батько вмів підкреслити цінність того, що вона робить. З її слів, Олександр мав добре розвинену інтуїцію й дуже добре відчував своїх близьких.
“Він завжди питав, доню, як там у тебе біля серця. Не кожен тато про таке спитає. Це більше мамина, скажімо так, задача. А в нас був такий душевний тато”, – з любов’ю і гордістю ділиться Аліна.
Для неї та двох її братів, Віктора й Артема, батько був головною людиною в житті. Усе вмів, в усьому був прикладом. Хлопці взагалі вважали його сильним і невразливим. Він часто казав, що його мамка в сорочці народила. І попри різні небезпечні ситуації, яких, зі слів Аліни, в житті Олександра вистачало, він завжди виходив сухим з води.
“Ми ж думали, що він як Бог, що його не може нічого взяти”, – згадує вона слова братів після загибелі батька.
Олександр із донькою Аліною
Передав дітям у спадок силу характеру
Аліна дуже переживала за життя батька. Знала, що він запрошував до себе журналістів заради привернення уваги до проблем херсонських фермерів. Згадує, як під час останньої зустрічі 16 серпня сказала батькові:
«Бережи себе, будь ласка, я не хочу дивитися ці відео в пам'ять про тебе». На що він відповів: “Я ж не мала дитина, я все розумію і стараюсь всіма способами захистити себе і хлопців”.
Життя Олександра обірвалося 5 вересня. Під час ранкової роботи в полі, його авто атакував російський безпілотник із вибухівкою. Тіло батька діти забирали в Нововоронцовці на Херсонщині. За висновком патологоанатома, причиною смерті став тромб, який відірвався внаслідок поранення грудної клітини. Зі слів доньки, Олександр був живий ще близько 40 хвилин після поранення. Зміг підвестися, сильно кашляв і просив водія швидше їхати до медпункту. Але, як каже Аліна, врятувати його не вдалося через відсутність налагодженої медичної допомоги в тому районі.
Діти Олександра згадують: за життя він страшно не любив, коли його жаліли. Завжди казав, не тягайте, будь ласка, соплі, не вішайте носи, все буде добре. Наголошував, що родина Гордієнка козацького роду.
Аліна каже, він дуже пишався своїм прізвищем і болісно реагував, коли, виходячи заміж, вона брала чоловікове. За ініціативи Олександра, усією сім’єю вони не раз їздили на могилу кошового отамана Костя Гордієнка на Кам'янську січ, і там батько навчав їх шанувати духовні цінності роду. Зі слів Аліни, на Олександрові трималися всі ниточки, які об’єднували родину, дітей та онуків.
Найщасливіші моменти – з онуками
"Я дивлюсь і по своїх дітях, що вони мають сильний характер, і ми, діти Гордієнка, мабуть, так тому і тримаємося зараз, що тато нам передав з кров'ю своєю велику силу, характеру", – каже Аліна
Вона запевняє, що родина Гордієнка робитиме все задля того, щоб справа батька продовжилася.
