П’ять днів у російському слідчому ізоляторі Сергій Офіцеров був підвішений на ґратах пластиковими стяжками – саме так ФСБ проводила з ним допити. Його руки сильно набрякли, харчування та вода обмежені. І в цих умовах він почав малювати.
49-річний цивільний херсонець потрапив у російський полон під час окупації Херсона – його затримали 3 серпня 2022 року. Після численних допитів та катувань у російській в'язниці Лефортово він почав створювати перші замальовки, переносити на папір пережите та спогади про рідне місто – малюнки стали способом зберегти себе.
“Херсонська дев’ятка”: цивільні, оголошені терористами
Російські військові під час окупації Херсона в липні – серпні 2022 року викрали Сергія Офіцерова та ще вісім осіб — Олега Богданова, Сергія Гейдта, Сергія Кабакова, Юрія Кайова, Сергія Ковальського, Дениса Ляльку, Костянтина Резника та Юрія Тавожнянського. Їх звинуватили за трьома статтями Кримінального кодексу РФ: замах на злочин (ст. 30), акт міжнародного тероризму (ст. 361) та організація терористичної спільноти (ст. 205.4). Ця справа відома як справа “херсонської дев’ятки”. Спочатку росіяни планували створити “херсонську десятку”, але одна людина, Василь Стеценко, зник. За деякими свідченнями, він міг не пережити катувань під час допитів. Досі немає підтвердженої інформації про його долю.
“Херсонська дев'ятка" у суді. Фото: окупаційні медіа
Окупанти намагалися довести в суді, що нібито обвинувачені становили загрозу для РФ. Справу розглядали в Південному окружному військовому суді Ростова-на-Дону, а затриманих тримали в СІЗО №1 та №5 Ростова.
Звинувачення в тероризмі їм висунули ще до проведення псевдореферендуму на тимчасово окупованій частині Херсонської області. Загалом у матеріалах справи фіксується безліч неточностей та підтасовувань, зокрема щодо дат нібито вчинення злочинів. За версією слідства, деякі “правопорушення” вони скоїли, вже перебуваючи в СІЗО.
За оцінками родини, обвинуваченим можуть призначити різні терміни ув’язнення – від 12 років до довічного. В окремих випадках апеляційні суди в Росії збільшують вже призначені терміни покарання.
Подобається матеріал? Долучайтесь до Спільноти та допомагайте нам більше розповідати історії людей, які живуть і працюють у прифронтовій Херсонщині.
“Звичайне викрадення”: як Сергія Офіцерова забрали з дому
Сергія затримали 3 серпня 2022 року в домі його батька Геннадія в Херсоні. Того дня він прийшов у гості, вони пили чай та дивилися фільм, коли у квартиру увірвалися троє чоловіків.
“Один був з пістолетом у руці, інші – теж зі зброєю. Без форми, ніяких документів, ніяких звинувачень. Один скомандував сину лягти на підлогу. Забрали телефон, змусили розблокувати. Запитали прізвище, ім’я. І вивели. Тобто це – звичайне викрадення”, – розповідає батько.
Коли Геннадій запитав, куди забирають сина, викрадачі відповіли: “Потім відпустимо. Він сам прийде”.
Батько Сергія Офіцерова – Геннадій. Фото Олександра Андрющенка / ”Вгору”
Після незаконного затримання сина матір Сергія Олена одразу пішла до його квартири та помітила сліди обшуків. “З його квартири зникли комп’ютерна техніка, апаратура та новий телефон”, – розповідає вона.
Мати Сергія Офіцерова Олена та вітчим Юрій. Фото Олександра Андрющенка / ”Вгору”
Батьки почали шукати Сергія: ходили до окупаційної адміністрації, розташованої у будівлі Херсонського апеляційного суду, та до Головного управління Нацполіції в області. Усюди відповідали: “Такого у нас немає”.
Про те, що сталося із сином, вони дізналися лише восени, коли натрапили на відео російських прокремлівських медійників, на якому показували затриманих людей, нібито причетних до “терористичного угруповання”.
“Я, – каже мати Олена, – ледве впізнала Сергія. Була вже осінь, а він у тому ж одягу, який був на ньому 3 серпня, у шортах і футболці”.
Сергій Офіцеров на початку окупації Херсона та в російському полоні, соцмережі та окупаційні медіа
Згодом про сина батькам розповів чоловік, якого утримували разом із Сергієм в одній із херсонських катівень. За його словами, Сергій гучніше всіх кричав під тортурами.
Дорога від викрадення до суду
Сергія Офіцерова разом з іншими затриманими 6 жовтня 2022 року вивезли до Сімферополя, де ФСБ оформила “офіційне затримання” та оголосила їх “групою терористів”. У жовтні росіяни вперше формально задокументували затримання, хоча всіх хлопців викрали ще в липні – серпні 2022 року. Тобто два місяці, проведені в катівнях Херсона, у матеріали справи не внесли – фактично їх просто “стерли”.
Після “оформлення” в Сімферополі затриманих перевезли до СІЗО, згодом – до Москви, у Лефортово. Далі всіх етапували до Ростова-на-Дону, де й досі триває судовий процес.
“З цієї “херсонської дев’ятки”, – розповідає Олена, мати Сергія Офіцерова, – мій син був до викрадення знайомий лише з Сергієм Ковальським, бо він наш родич. Його затримали в один день із Сергієм. З усіма іншими він познайомився вже у полоні”.
Камери, тортури та “конвеєр” допитів
У листі, який Сергій передав рідним, він детально описує пережите в перші тижні полону. Частину тексту цензура не пропустила, але навіть дозволені уривки дають уявлення про масштаби знущань. У першому фрагменті він розповідає про пластикові стяжки, якими його приковували до ґратки так, що руки набрякали та темніли:
“Наступного дня якось зрізали ті пластикові хомути, руки сильно набрякли, і знову – на допит, а потім знову – до ґратки до наступного ранку. Правда, відвели в туалет і вдалося попити води. На третій день – знову допит. Лякали, звичайно, але вже не били. І знову – до ґратки. Загалом був пристебнутий 5 днів. На шостий вже відвели в камеру”.
Лист батькам Сергія Офіцерова із полону, архів родини
Далі Сергій описує умови утримання. З 64 днів, проведених у херсонських катівнях, приблизно 15 були “розвантажувальними” – без їжі, воду давали раз на добу, туалет був обмежений. Не дозволяли митися, не давали змінити одяг. Допити тривали майже щодня та часто нагадували “конвеєр”: людей заводили один за одним, погрожували розстрілом, проводили “російську рулетку” з холостим патроном.
За цей час Сергій схуд на 25 кілограмів, а через відсутність окулярів і постійний стрес погіршився зір: читати ще міг, а от писати – вже майже ні.
Ще один фрагмент з листа передає умови та “режим” у камерах, де полонених змушували до принизливих вправ:
“Там ми ходили конем і стояли крабом. Поселили нас по різних камерах, і хлопці в моїй камері розповідали, що це вже майже м’які умови. Раніше били кожного дня, а тепер – лише іноді”.
Пастка російського громадянства
За іронією долі, Сергій офіційно є громадянином РФ. Він народився у Херсоні, але в дитинстві разом із родиною деякий час жив на Камчатці, де у 16 років отримав російський паспорт. Після 2014 року його самоідентифікація кардинально змінилася: він перейшов на українську мову, слухав українську музику, вивісив синьо-жовтий прапор на балконі.
Три роки поспіль Сергій намагався вийти із російського громадянства, щоб отримати українське. Однак процедура була надзвичайно складною та затягувалася на роки, а повномасштабне вторгнення перекреслило ці плани. У Херсоні він жив із посвідкою на постійне проживання, працював, сплачував податки та повністю ототожнював себе з Україною.
Сергій Офіцеров. Фото: соцмережі
Батько Сергія пояснює, що російський паспорт сьогодні став додатковою проблемою:
“Вийти з російського громадянства дуже складно. Щоб це зробити, людина не має перебувати під слідством, а для нас це вже проблема. Тобто, якщо росіяни захочуть повернути за обміном хлопців із “херсонської дев’ятки”, до Сергія можуть виникнути питання. Тому зараз необхідно виконати деякі законодавчі дії”, – каже Геннадій.
Звичайне життя, яке забрали
Ще до полону Сергій Офіцеров був людиною активною, допитливою та дуже живою. Мати згадує:
“На байдарках вони з друзями їздили аж до Каховки й потім спускалися. У нас була улюблена полянка. Дуже любили наловити рибки, зварити юшечку, поспілкуватися. Любили купатися вночі, взимку”.
Вітчим Юрій додає:
“Ми почали жити разом, коли йому було 15 років. Він любив фотографувати, експериментувати. Дуже любив нічну фотографію. Ми виставляли на полянці намети, столики. І завжди за цією полянкою доглядали, прибирали. Фотоапаратура у нас була з собою”.
Сергій Офіцеров із вітчимом Юрієм та матір'ю Оленою, архів родини
Спогади про нічні запливи, фото, подорожі на байдарках – це шматочки життя, яке формувало Сергія. І сьогодні, у камері, він так само намагається зібрати себе з маленьких опор: рухатися, тримати ритм і малювати.
Фото та малюнки Сергія Офіцерова, архів родини
Творчість – як опора у неволі
У Лефортово Сергій почав малювати. Спочатку це були прості карикатури, комікси, замальовки, згодом роботи ставали складнішими.
Малюнки Сергія Офіцерова, архів родини
Моменти з дитинства, спогади про природу, друзів та маленькі пригоди знаходили відображення у його малюнках. Він переносив на папір те, що цінував і чим жив, навіть коли опинився в зовсім іншій реальності.
Малюнки Сергія Офіцерова, архів родини
Ці роботи стали першими кроками до творчості, яка допомогла йому витримати неволю та зберегти себе.
Умови для творчості були мінімальні: один олівець, кілька аркушів або зошит. Частину малюнків охорона знищила, інші зіпсувалися через вологу. Частину Сергію вдалося передати родині. Серед його робіт – сцени тюремного побуту, камери, ґрати, деталі повсякденного життя ув’язнених. Малювати обличчя полонених забороняли.
Малюнки Сергія Офіцерова, архів родини
Є також перемальовка всесвітньо відомої картини Едварда Мунка “Крик”, яку фахівці оцінюють як надзвичайно точну й емоційну.
Малюнок Сергія Офіцерова, архів родини
Попри пережиті катування, Сергій поступово відновлювався фізично. Почав робити вправи, стежити за здоров’ям, читати й малювати. В одному з листів він написав із притаманною йому іронією:
“Фельдшер аж здивувався моєму тиску: “Таке враження, що ви тут спортом займаєтеся. 120 на 80 і 84 кілограми”. Ну, власне, трохи займаюся. Віджимання, прес, присідання. Тренуюся, коротше. Дулю їм”.
Сергій Офіцеров у суді. Фото: окупаційні медіа
Історія Сергія Офіцерова – це історія цивільного, якого викрали, катували та оголосили терористом, але навіть у стінах в'язниці він продовжує малювати, тренуватися та боротися за себе.
Мистецтво, яке говорить замість нього
Історія Сергія Офіцерова – не лише про полон, тортури в російських тюрмах та виживання. Його малюнки стали способом говорити тоді, коли говорити було заборонено, способом зберегти власну гідність та нагадати собі, ким він є. Публічне представлення цих робіт важливе не лише як мистецький жест.
У столиці Угорщини відкрилася виставка “Цивільні в неволі: Історії незаконних затримань”, організована Медійною ініціативою за права людини та Державним самоврядуванням українців в Угорщині. Вона показує, як живуть цивільні українці в російських тюрмах, та містить 35 портретів викрадених, а також VR-відтворення камери Лефортово, намальованої Сергієм.
Схожа ідея продовжена у Києві на Книжковому Арсеналі у вигляді закладок із поезією українських авторів, ілюстрованих його малюнками. Кожна закладка має QR-код, що дозволяє почути вірш голосом автора – так історія полонених стає почутою і для слухачів.
Невдовзі в рідному для Сергія Херсоні відбудеться виставка його картин та передпоказ документального фільму, який створили журналісти медіаплатформи “Вгору”.
Фото: Центр громадянських свобод
Суть цих проєктів – привернути увагу суспільства та міжнародних інституцій до проблеми незаконного утримання цивільних, фіксувати порушення міжнародного гуманітарного права, підтримувати родини полонених і створювати тиск на державу-агресора.
Для родини Сергія це ще й конкретна боротьба: його батьки прагнуть, щоб після можливого звільнення його повернули додому як громадянина України, бо формальний статус російського громадянина може вплинути на ставлення до нього та перешкодити обміну. Публічність історії та малюнків Сергія допомагає відстоювати його право бути визнаним українцем і зберегти шанс на безпечне повернення додому.
Малюнок Сергія Офіцерова, архів родини
Для родини Сергія це ще й конкретна боротьба: його батьки прагнуть, щоб після можливого звільнення його повернули додому як громадянина України, бо формальний статус російського громадянина може вплинути на ставлення до нього та перешкодити обміну. Публічність історії та малюнків Сергія допомагає відстоювати його право бути визнаним українцем і зберегти шанс на безпечне повернення додому.
Малюнки Сергія Офіцерова, архів родини
