Ольга та Марія (імена змінені на прохання жінок) у травні евакуювалися з тимчасово окупованої Олешківської громади на Херсонщині. Пенсіонерка Марія жила в Олешках, а Ольга, якій до пенсії залишалося кілька років, – в одному із сіл за кілька кілометрів від міста.
В окупації вони пережили голод, холод і життя майже без світла, газу та зв’язку у пошкоджених обстрілами будинках. Марія каже, з Олешок через річку було видно, як після російських атак димить і горить Херсон.
Ми поговорили з жінками про життя в окупації, гуманітарну катастрофу в Олешківській громаді та евакуацію.
“Чи то хліб, чи то млинець”. Як виживали люди в окупованій громаді
Проїжджати до Олешок, каже Марія, стало складніше ще з осені минулого року. До цього місцеві інколи вибиралися, наприклад, до Скадовська – по пенсію чи у справах.
Раніше харчі привозили двічі на тиждень, і люди могли придбати найнеобхідніше. Продукти купували на ринку або в єдиному працюючому магазині.
Такий вигляд мають тимчасово окуповані Олешки. Скриншот з відео 34-ї окремої бригади Морської піхоти ВМС ЗСУ, яке опублікували у квітні 2026 року
Напередодні Нового року до міста завезли трохи продуктів. Їх розкупили за 2-3 дні. Потім дороги почали мінувати, автівки переслідували дрони, а дістатися до Олешок означало ризикувати життям. Харчі до міста перестали завозити, не дбала про місцевих й окупаційна влада.
“Окупаційній владі ми взагалі не потрібні. Про людей там ніхто взагалі не турбується”, – каже Ольга.
Вона розповіла, що кілька жителів її села підірвалися на мінах, а одна жінка загинула під час обстрілу у своєму будинку.
У місті газу не було. Щоб приготувати їжу та зігрітися, люди купували портативні газові обігрівачі, подібні до туристичних, які коштували дуже дорого. У приватних будинках облаштовували пічки та груби.
“Ми топили взимку цим газовим балончиком – але це не гріло. Вікна розбиті та забиті плівкою, стіни охолоджувалися швидко, бо дахи, сусідні кімнати, квартири розбиті. У квартирах була волога, за ніч це все замерзало і зранку бурульки падали на голову”, – ділиться Марія.
Для родини Ольги ця зима теж стала найважчою через холод та нестачу харчів. Рятувала пічка. Її топили й боялися, щоб через дим будинок не обстріляли. На дрова розбирали повалені паркани, старі меблі, збирали уламки після обстрілів. Ночували у холодному неопалюваному підвалі.
“Але для того, щоб топити, треба мати силу, щоб ті дрова зібрати. Дуже важко людям старшого віку, бо не мають такої сили. Допомагали старенькій бабусі, заготовляли їй дрова”.
За словами Марії, в Олешках протриматися якийсь час допомагали залишки гуманітарної допомоги, яку раніше давали пенсіонерам: гречка, макарони. Люди ділилися харчами:
“Хліба не було. Навчилися смажити чи то хліб, чи то млинець. Молока не було теж, ні дріжджів, нічого. Робили тісто на розсолі з-під огірків, кабачків. Всі дуже схудли”.
