Житель Кардашинки на Херсонщині Ярослав Портьє, на позивний Ярий, приєднався до ЗСУ за три місяці до початку повномасштабної війни. Він обороняв передмістя Маріуполя та потрапив до полону росіян з важкими пораненням. Тоді йому було 19 років.
Історію військовослужбовця розповіли у Суспільне.Черкаси.
Дитинство Ярослава минуло у Кардашинці. У грудні 2021 року він підписав контракт з 36-ю бригадою у грудні 2021 року. Його сину на той час було 3 роки.
"Ми мали заїхати в зону бойових дій, і треба було отримати дозвіл батьків. Я розумів, що моя мама так просто цей дозвіл не підпише, але пояснив, що хочу цього і впевнений у своєму виборі. Мама через сльози, після невеличкого скандалу, погодилась", — розповів Ярий.
Ярослав Портьє. Фото: архів Ярослава Портьє
За його словами, 2 березня 2022 року у його батальйону було завдання зайняти повністю передмістя Маріуполя — селище Мирне. Він розповів, що 1 квітня було затишшя, Ярослав відчував, що окупанти перегруповуються, підтягують сили, щоб потім вдарити:
"Ми були в кільці, і щоб вийти з нього, треба було пройти 120 кілометрів. Ми намагалися жартувати, підбадьорювати себе і один одного, але все одно розуміли, що це кільце, це котел".
О 8-й ранку 2 квітня 2022 року російські військові почали штурмувати. У той час Ярослав та його побратим заступили на пост.
"Виїхали два танки, і вони просто по полю, по нас почали стріляли з усього. У нас не було навіть чим уразити танк, бо позакінчувалося все, що могло бути. Окрім стрілецької зброї, вже не було нічого", — розповів військовий.
Ярослав з побратимом окопалися, відкрили вогонь по танках, але опинилися під щільним вогнем противника. Чоловіки дістали контузію, але продовжували вогонь. Зрештою до окопу залетіли осколки внаслідок удару танку. Сергій одразу загинув. У Ярослава пробило дві ноги, руку і зайшов осколок в легені.
Чоловік почав задихатися, але повідомив по рації, що поранений, намагався затягнути собі турнікети. Ярослава евакуювали з важкими пораненнями. Йому надали допомогу у госпіталі.
Потім госпіталь почали перевозити. Ярослав каже, що змінили десь чотири підвали. Поранених було багато — близько трьохсот. Не було місця, щоб нормально розмістити поранених, деякі лежали на дверях. А потім розбили склад, де зберігали медикаменти.
"У нас був вибір: здатися в полон або померти там. Першими в полон виходили жінки, потім важкопоранені. Це було 12 квітня 2022 року", — розповів військовий.
Ярослав зазначив, що коли його взяли в полон допомогу не надавали. Згодом відвезли в Оленівську колонію, де сильно били. Допомогу йому надали українські медики.
Більшу частину полону Ярослав перебував в луганській колонії суворого режиму. Він каже, що росіяни не хотіли надавати допомогу військовим — рятували бойові медики, які теж були в полоні. Один з них був нейрохірургом і йому дозволили видаляти кулі та осколки.
"Переді мною був хлопець, якому кулю мали з кістки дістати, але лікарю не вдалося. Я був наступним на операцію, бо в мене в нозі був осколок, який стирчав і мені дуже заважав. Тоді я ще не міг ходити. Місяці через два-три після видалення осколка я зміг знов ходити", — розповів Ярий.
У полоні чоловіка рятували думки про сина: Ярослав прагнув бути дитині прикладом і розповісти йому про пережите. Більше як півроку він не міг працювати, бо ледве ходив. Він каже, що хлопців змушували виривати траву на території колонії, розвантажувати харчі. Більшість чоловіків самі йшли працювати — так було легше морально, поділився він.
Чоловіки жили у бараках. У спальному секторі перебували 120-130 людей.
"Мій найстрашніший сон — "парад" на 9 травня. У них такий маразм в голові — ставили завдання зробити з дерева чи картону макети танків, "БУКів", "С-300". А потім ми одягали на себе ці картонні макети і виходили на "парад", а позаду маршували всіма відділеннями. Відмовитися від цього було неможливо" — розповів колишній полонений.
Писати листи і телефонувати йому не дозволяли:
"Один лист за три роки я отримав, за пару місяців до обміну. І він додав ще сил, бо там я дізнався, що рідні живі. А із зовнішнього світу, був тільки телевізор та пропаганда".
Про обмін він дізнався за кілька днів до того, як про нього офіційно повідомили. Зараз Ярослав з родиною живуть в Черкасах. Він збирається вчитися на реабілітолога заочно та готується долучитися до Сил безпілотних систем.
