Олександра Данильчука до Олешківського будинку-інтернату Херсонської області привезли ще в дитинстві. Вже коли йому виповнилося 23 роки, хлопець познайомився з В'ячеславом Щирським, який почав оформлювати опікунство. Проте під час російської окупації у 2022 році вихованця депортували до Російської Федерації. А повернути його вдалося лише у серпні 2025-го.
Історію хлопця опублікували журналісти Української правди.
Данильчука привезли до Олешківського інтернату ще в дитинстві: він народився на Житомирщині з вродженими вадами ніг і не міг ходити, пізніше медики встановили інтелектуальні порушення. Родину хлопець ніколи не знав, а інтернат став його єдиним домом. Попри складний діагноз, він ріс відкритим і товариським, легко знаходив друзів і мав хист до малювання.
Вже коли Саші виповнилося 23 роки, він познайомився з В'ячеславом Щирським, який почав оформлювати опікунство. Але почалось повномасштабне вторгнення РФ.
Зазначається, що дітей з Олешківського інтернату забирали в три етапи, несподівано та без будь-якого попередження: 21 жовтня забрали наймобільніших 16 вихованців. Їх перевезли до Криму у психіатричну лікарню і майже одразу вивезли до Краснодарського краю в заклади для дітей з інвалідністю.
Знову в Олешки 4 листопада приїхали кримські лікарі – тоді забрали ще 12 дітей до кримської лікарні. В день визволення Херсона, 11 листопада, з інтернату забрали усіх, хто залишився – 56 людей перевезли до окупованого Скадовська. Серед них був і Сашко.
"Нас розмістили в жахливих умовах, я не міг повідомити батьку, телефони не працювали", – розповів хлопець.
У той час В'ячеслав почав шукати шляхи повернення Олександра. Українські органи влади та керівництво інтернату з чоловіком не зв'язувалися. В'ячеслав опинився в повному інформаційному вакуумі. Лише згодом він дізнався, що Данильчука та інших повнолітніх вихованців Олешок перевезли до села Стрілкове Генічеського району, формально зняли з опіки Олешківського закладу й оформили в іншому російському геріатричному центрі.
За словами Сашка, у Стрілковому було холодно і брудно. Він залишався там майже рік, практично без можливості контактувати з близькими, аж поки одного дня раптом не повідомили, що його везуть до міста Пенза в Росії.
"Я звертався до офісу уповноваженого в Україні, в Росії, писав листи в органи опіки та соціального захисту Херсонської області, до Червоного хреста в обох країнах. Все без толку", – каже В'ячеслав.
У цей час український інтернат став "сиротою-безхатченком". Після вивезення всіх мешканців закладу російські окупанти пограбували будівлю. Незаконна влада Херсонщини призначили свого директора – Віталія Сука, натомість в Україні заклад не релокували, юридично він просто завис у повітрі.
Лише окремі родичі, без інструкцій від держави й часто через поневіряння та страждання, змогли самотужки забрати кількох своїх дітей. Хтось – з Краснодарського краю, хтось з Криму чи Скадовська. Одній мамі вдалось забрати доньку зі Стрілкового.
"Моя ситуація з документами на Сашка була схожою на пастку. В Україні він значився недієздатним, проте я не мав опіки над ним. Юридично я був йому ніхто і заяви від мене серйозно не приймались. Директора в українському закладі не було. Потім в Херсоні мені взагалі сказали, що з інтернату Сашка вибув. В той час в Росії Саші дали паспорт та зробили дієздатним, проте він не мав жодних українських документів. Це я дізнався від Софії Львової-Бєлової", – розповів В'ячеслав Щирський.
Йому та іншим вихованцям, нав'язували розповіді про "велику Росію" й переконували, що в Україні його нібито помістять до психіатричної лікарні.
За словами Сашка та В'ячеслава, ці твердження впливали на хлопця: часом він починав довіряти новим опікунам і говорив, що хоче залишитися в Росії, а часом прислухався до В'ячеслава та знову вимагав повернення в Україну.
В'ячеслав хотів забрати не тільки Сашу, але й інших трьох дівчат з Олешок, навіть облаштував для них окрему кімнату в будинку в Румунії, проте російська сторона ставилася до цієї ідеї прохолодно.
Однак російська сторона затягували повернення хлопця. Спочатку сказали, що роблять російський закордонний паспорт і на це їм не вистачає грошей, потім – що Саша передумав.
Одного разу Сашею зацікавились силовики і влаштували йому кілька допитів: чи переводить він кошти ЗСУ та з ким спілкується.
У середині серпня 2025 року мобільний Сашка перестав отримувати повідомлення упродовж двох тижнів. Як з'ясується пізніше, в цей час росіяни готували Сашу на повернення: ізолювали від світу, проводили допити з представниками ФСБ, а потім відвезли до посольства Катару на "урочистий" прийом разом з Марією Львовою-Бєловою, згадує В'ячеслав.
Олександра разом із кількома українськими родинами доставили до Москви, звідки групу переправили літаком до Мінська, а вже звідти автобусами перевезли до Києва. Після прибуття хлопця розмістили у будинку-інтернаті в Білій Церкві, куди й приїхав В'ячеслав, щоб побачити сина вперше за роки розлуки.
"Ми були трохи шоковані, коли дізнались, що у Саші з собою лише російські паспорт та військовий квиток. Насамперед кинулись терміново відновлювати йому всі документи”, – каже директорка закладу Алла, де наразі тимчасово розмістили Сашка.
За словами В'ячеслава, в Україні Саша наразі також дієздатний, і для його виїзду за кордон лишилося пройти військово-лікарську комісію. Поки ці процедури тривають, В'ячеслав змушений курсувати між Румунією та Білою Церквою. Він вірить, що вже на початку наступного року – майже через чотири роки після того, як російське вторгнення розлучило їхню родину – Сашко нарешті зможе повернутися додому.
Аби отримати допомогу для виїзду з окупованих земель на підконтрольну Україні територію можна звернутися :
До організації Save Ukraine:
-
чат-бот в Telegram,
-
номер гарячої лінії в Україні: 0 800 33 31 29.
До Офісу Омбудсмана:
- за адресою: вул. Інститутська, 21/8, м. Київ, 01008;
- на електронну пошту: [email protected];
- на гарячу лінію: 0800501720;
- за телефоном: 044-299-74-08.
Пошта "Bring Kids Back": [email protected].
- Станом на жовтень 2024 року на окупованих Росією територіях України проживало близько 1,6 мільйона дітей віком від 0 до 18 років. На кінець березня 2025 року на підконтрольну Україні територію повернули 451 дитину, а також 18 осіб з-поміж дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.
- Директорка ініціативи Bring Kids Back UA Дарія Зарівна розповіла, що представники РФ відправляють викрадених дітей з окупованих територій України в "табори перевиховання" та забороняють говорити українською. Також вони прагнуть сформувати мобілізаційний потенціал для російської армії.
- Британська агенція новин Reuters повідомляла, що Росія засекретила дані про дітей, яких окупаційна влада незаконно вивезла з Херсонщини до Криму чи РФ. На російських сайтах з усиновлення журналісти знайшли 17 дітей із дитячого будинку в Херсоні. На сайті змінили імена та вік деяких дітей. Так, нове російське імʼя та вік однієї дитини відрізняються від її українських державних документів. У іншої дитини українське імʼя замінили на його російський варіант. Про українське походження жодного з них не йдеться.
- У коментарі “Вгору” правозахисник Павло Лисянський розповів, що основною ідеологинею вивезення українських дітей була віцеспікерка російської Держдуми Анна Кузнєцова. Саме вона лобіювала ідею депортації дітей Путіну. Та коли на нього видали ордер на арешт, вона запропонувала розв'язання цієї проблеми: створити парламентську комісію, яка б звинувачувала у злочинах проти дітей України.
