Вислів “історія повторюється” звучить майже як штамп. Історія й справді інколи повторюється, але нерідко сучасним подіям із політичних міркувань нав’язують тлумачення, ніби вони є копією минулого.
Природна повторюваність народжується тоді, коли суспільство, осмисливши власний досвід, проходить через схожі процеси вже на новому рівні й робить нові висновки.
Штучна ж – зовсім інша річ: це коли влада за допомогою пропагандистів, політтехнологів чи псевдоісториків конструює вигідні їй міфи, створює альтернативну реальність і заганяє людей у тісну «інформаційну бульбашку.
Саме так сьогодні працює російська пропаганда. Вона активно відроджує радянські міфи про Другу світову війну та перетворює їх на сучасні наративи РФ. Їх використовують для виправдання війни проти України та окупації її територій.
Друга світова війна, яка почалася в 1939 році, стала трагедією планетарного масштабу. Але радянська влада формувала спрощений міф про “велику перемогу” і “героїзм”, замовчуючи чи переписуючи “незручні” для неї факти та події. Тепер Кремль намагається використати цей міф у повномасштабній війні – під гаслами “ми визволителі, як наші діди”.
Як радянські наративи трансформуються у пропаганду РФ та як це впливає на окуповані території України, ми поговорили з істориком Євгенієм Шатіловим і політологом та краєзнавцем Дементієм Білим.
Чому РФ “воює” минулим: як радянські міфи використовують у війні проти України
Росія не просто воює у теперішньому часі – вона воює минулим. Кремль вибудував цілу ідеологію, яка спирається на радянську версію Другої світової: героїзовану, очищену від трагедій, зручну для виправдання нових вторгнень. Ці міфи пережили десятиліття й повернулися в оновленому вигляді після 2014 року, а з початком повномасштабної війни стали одним із ключових політичних інструментів.
Як саме змінилися радянські міфи про “визволення”, чому вони так легко перетворилися на обґрунтування агресії проти України та що особливо небезпечно в тому, як ці історичні образи нав’язують мешканцям окупованих регіонів, – про це ми говоримо з істориком Євгенієм Шатіловим.
Історик Євгеній Шатілов
Євгенію, як ви вважаєте, наскільки сучасні російські наративи про «визволення» є продовженням радянської пропаганди 1940–1980-х років?
Це мілітаристський аспект Другої світової війни, коли у радянській державі менше говорили про втрати, менше говорили про трагедію, більше говорили про славні перемоги, про, власне, оце от “можемо повторити”. Він вже починає зароджуватися десь у 60-70 роках минулого століття. Сьогодні Росія лише посилила ці наративи – вони стали ще прямішими й агресивнішими. Відмінність у тому, що зараз майже немає живих свідків, ветеранів, які могли б передати власний досвід. Люди отримують інформацію переважно з телевізора чи прокремлівських істориків, і в них немає альтернативи. Відповідно, маніпулювати цим і подавати ту версію подій, яка була вигідна в нас Радянському Союзу та зараз РФ, значно простіше, ніж було колись.
Ви вже почали говорити про втрати, тому логічно перейти до питання, чому СРСР зробив ставку на міф про “Велику Перемогу”, а не на переосмислення причин величезних втрат?
Коли говоримо про втрати, одразу виникає питання: чому керівництво діяло так, що ці втрати були такими величезними? Ветерани згадували про жорстоке командування, загородзагони, «м’ясні штурми» – те, що зараз ми знов бачимо у війні проти України. Тема втрат цивільних також була маніпулятивно подана: адже серед загиблих були мільйони євреїв, ромів та інших груп, яких радянська влада не вважала «своїми». У Радянському Союзі, наприклад, абсолютно не вшанували жертв Голокосту. У Другій світовій війни загинуло понад 26 мільйонів громадян Радянського Союзу. Вже в 90-ті роки незалежні дослідники називали ці оцінки суттєво применшеними.
Руїни Києва під час Другої світової війни. Фото: Wikimedia commons
Що саме Радянський Союз викреслив з історії Другої світової, і як ці викривлення зараз повторює РФ?
Показовий приклад – тост Сталіна у Кремлі у 1945 році, де він назвав «головною силою перемоги» російський народ. Так СРСР ігнорував внесок інших народів, зокрема українців, хоча Україна була повністю окупована й зазнала величезних втрат. Також багато українців здобували цю перемогу у різних ролях, загинули на фронті, проте на них накинули ярлик зрадників. І цей образ зображували в радянському кіно, літературі. Тоді зародився образ, що українці – це бандерівці, це зрадники.
Натомість росіяни зараз абсолютно некритично аналізують власний колабораціонізм. За дослідженнями істориків, іноземних істориків, якраз таки серед цих радянських республік в Росії була найчисельніша колаборація. І навіть є концепції називати Другу світову фактично громадянською війною в Росії. Щонайменше півмільйона росіян, за найконсервативнішими оцінками, воювали на боці німців проти радянського режиму.
Підпис: Генерал Власов і його соратники по РОА на зустрічі з Геббельсом. Фото з сайту “Історична правда”
Як радянська влада формувала пам’ять про Другу світову саме на Півдні та в степових регіонах – і як це сьогодні використовує Росія?
У 70-х роках минулого століття 9 травня стало головним радянським святом із музеями, «куточками слави», масовими заходами. Цей наратив у нас тривалий час панував, відповідно, і альтернатив йому не було, як, наприклад, на Західній Україні. Бо там радянським наративом була протиставлена історія про радянську окупацію та про збройну боротьбу УПА.
Переосмислення святкування та атрибутів “Дня Перемоги” почалося тільки після 2014 року. Але, цей процес не тривав до кінця до 2022 року. Бо більше для того, щоб переосмислювати це минуле, потрібен іноді доволі такий болісний і тривалий процес, повинні пройти цілі покоління.
Після окупації Херсона у 2022 році росіяни спробували повернути радянські символи – червоні прапори, старі міфи, але люди здебільшого це не прийняли: дослідження показали, що радянська доба у меншості викликає ностальгію, для багатьох старших мешканців це про бруд, безлад, хаос.
Зараз на окупованих територіях РФ знову застосовує радянські методи через освіту, через обмеження культурного продукту, через школу, ці наративи буквально присутні всюди. Особливо це стосується, звісно, дітей, підлітків, які будуть у цьому інформаційному полі зростати. Як кажуть, вони ще не навчилися “відділяти зерна від полови”, аналізувати інформацію. І чим довше вплив, тим довше загроза, що дійсно цю модель сприймуть місцеві жителі.
Фото з окупаційних ЗМІ
Чому Росія продовжує розглядати Другу світову як подію, що визначає її право домінувати над сусідами?
Росія дуже болюче переживала крах Радянського Союзу в 1991 році, тому що фактично це знизило роль РФ на міжнародній арені. Хоча її керівництво переконане, що статус «переможця» нікуди не зник… Для Кремля досвід Другої світової – аргумент у праві домінувати над сусідами. Тому всі ці перемовини, включно з “28 пунктами Трампа” – це більше процес затягування. Тут для Путіна стоїть питання не про Донбас, а про дестабілізацію загалом України та встановлення проросійської влади, що подібне до того, що відбулося в Грузії, яка фактично знов скочується в автократію, з якої вона вибиралася на початку нульових. І “перемога” у “Великій Вітчизняній війні” – вихідна точка цього переконання.
Подобається матеріал? Долучайтесь до Спільноти та допомагайте нам більше розповідати історії людей, які живуть і працюють у прифронтовій Херсонщині.
“Радянщина з телевізора”: як російська модель Другої світової впливає на життя людей на окупованих територіях України
На окупованих територіях РФ намагається керувати не лише людьми, а і їхньою пам’яттю. Одним із головних інструментів стали радянські міфи про Другу світову – від “Великої Перемоги” до георгіївських стрічок і гасел “можем повторить”. У поєднанні з сучасною пропагандою Кремля вони перетворилися на зручне виправдання вторгнення та спробу створити для українців нову “правду” про війну.
Як саме ці міфи працюють у російській інформаційній машині на Півдні та що буде з цією нав’язаною пам’яттю після деокупації – про це ми говоримо з херсонським політологом та краєзнавцем Дементієм Білим.
Херсонський політолог та краєзнавець Дементій Білий
Як Росія переосмислює події 1941–45 років для легітимізації вторгнення 2022 року?
Культ Перемоги є ключовим в ідеологічному забезпеченні виправдання так званої «спеціальної військової операції». Вторгнення Росії пояснюється виключно в термінології Великої Вітчизняної війни, точніше, в термінології міфів про цю війну. Для російського народу пропагандисти створили нову віртуальну реальність, в якій росіяни знову рятують світ від коричневої чуми. Всі події висвітлюються саме в дусі нової Великої Вітчизняної війни. Фактично, ми бачимо, як російська пропаганда нещадно експлуатує створені за часів радянщини міфі про Другу Світову війну. Ми бачимо, що тотальна пропаганда може зробити з людьми. В Росії знову Велика Вітчизняна війна. Вони «знову» рятують світ, як у тих казках, які їм розповідають тамтешні пропагандисти.
Фото ілюстративне з сайту “Україна модерна”
Чи можна вважати міфи про Другу світову “повільною зброєю”, яка працює десятиліттями?
Так, одразу, як закінчилася Друга світова війна, почалися закладатися міфи про цю війну з боку тоталітарного СРСР. Для радянського керівництва потрібно було вирішити досить багато специфічних завдань. По-перше, витерти пам’ять про роки співпраці СРСР із нацистською Німеччиною. Про те, як СРСР разом із нацистами окупували десятки європейських країн. По-друге, сховати історії про жорстокість радянських генералів, які гнали на вірну смерть мільйони своїх громадян. Про сталінські злочини. Третє, замовчати або применшити роль союзників у перемозі над нацистами. Четверте, видумати «вирішальну роль» Комуністичної партії в перемозі. Десь в 1985 році формування цього культу і завершили. А потім вже російські пропагандисти використали всі напрацювання радянських для створення новітньої російської експансіоністської держави і для, як бачимо, загарбницьких війн.
Дементію, як пам’ять про Другу світову викривляється під російською пропагандою – і як це впливає на мешканців окупованих територій?
Російська пропаганда фактично повторює наративи, створені ще 60 років тому: замість «радянського народу» тепер скрізь фігурує «російський». Їхня «нова» символіка – георгіївська стрічка, «Безсмертний полк», гасла «Можем повторить», «Спасібо дєду за Побєду».
Після вторгнення 2014 року георгіївська стрічка стала символом сучасної російської імперської політики – її носили військові РФ. Хоча початки цього культу йдуть ще зі сталінських часів, коли після перших поразок Другої світової влада повернулася до імперських образів: ордени з іменами полководців, «георгіївські» кольори, погони, офіцерські звання, фільми про героїчне минуле.
На окупованих територіях російська мілітаристська пропаганда сприймається значно гостріше та брутальніше, ніж у самій Росії, де суспільство давно звикло до мілітаризму.
Ілюстрація з сайту “Zmina”
Чи можна сказати, що відсутність повноцінної декомунізації пам’яті на півдні сприяла легшому поширенню російських міфів?
Ми з декомунізацією запізнилися на чверть сторіччя. Її треба було проводити на початку 90-х років. При владі залишалися комуністи, за яких голосувала більшість населення. Тому для цього потрібен був час. У будь-якому разі, відсутність декомунізації, вчасної люстрації, швидких економічних реформ, рішучих кроків євроінтеграції та вибудувані нових оборонних зв’язків із Європою – все це в результаті привело до російської експансії в усіх сферах та, в результаті, спровокувало широкомасштабну агресію Росії проти нашої країни. Якби ми одразу рішуче та одноголосно сказали б Росії «гудбай, Раша», то ні у 2014 році, ні у 2022 році не було б війни. Зволікання в цій сфері привело в результаті до повномасштабної війни. Ми за свої ілюзії платимо зараз дорогу ціну.
Перекручена пам’ять: радянські міфи й сучасні російські наративи на Херсонщині
Херсонська область у лютому 2022 року була окупована РФ. Російські війська, як й на інших теренах України, проголосили себе “визволителям” з таким собі посиланням: “ми прийшли вас звільняти!” та “наші діди разом воювали”. І почалася одразу реінкарнація усього, що тільки пов'язано з радянщиною – червоні прапори, паради 9 травня, георгіївські стрічки, марш безсмертних. Місцеве населення наче перенеслося у часі, повернувшись у минуле, яке, як усі вважали, після 1991 року вже не повториться. Але – створення міфів, як розумієте, це не нове для РФ. Ще за радянських часів міфологізація тих же подій Другої світової війни відбувалася не лише на всесоюзному рівні, а й на регіональному.
Зруйнований будинок у Херсоні. 1944 рік. Фото з сайту Державного архіву Херсонської області
Тоді це торкнулося, наприклад, і Скадовського району. До речі, цей район на лівобережжі Херсонщини досі перебуває під російською окупацією.
Повернімося до Другої світової війни. У своїй книзі “Скадовський фронт”, що побачила світ ще 2009 року, дослідник Олег Лиховид підкреслював, що міфи тоді росли, як “гриби після дощу”. Одна з таких маніпуляцій була пов'язана зі звільненням Скадовська. У 1943 році це місто ніхто не звільняв від нацистів, бо вони самі залишили його. А вже потім туди зайшли спочатку частини 24-ї дивізії, а вже потім 33-ї гвардійської дивізії Червоної армії.
Але “героїчний епос” про звільнення треба ж було створити? З 50-х років минулого століття почали створювати легенду. У місті з'явилися пам’ятники вулиці та провулки, що вшановували 33-ю дивізію та її командира. Бійці цього підрозділу були почесними жовтенятами, піонерами та комсомольцями в усіх класах міста і району. Легенда дуже прижилася. Після повномасштабного вторгнення РФ у 2022 році росіяни лише продовжили популяризувати цю легенду, оголосивши, що 24-та і 33-тя дивізії “звільняли” Скадовськ. Правда, надалі цю тему вони більше не згадували чомусь, вшановували лише “визволителів” загалом.
До речі, в 1941-1943 роках в Скадовську діяла підпільна група Організації Українських Націоналістів. Їх діяльність була розкрита з приходом Червоної армії. Одним з учасників цього процесу був лейтенант радянських спецслужб Петро Старчевой. Велику кількість невинних людей цей офіцер відправив до Сибіру. Потім він за власним бажанням вирушив ліквідовувати осередки ОУН на Західну Україну. За іронією долі, Старчевой в першій же сутичці з українськими повстанцями отримав кулю. Так би мовити, його наздогнала карма не в південних степах, а у карпатських лісах.
А справжнього керівника осередку ОУН в Скадовську Григорія Твердохліба. радянські спецслужби не встигли спіймати, бо він пішов добровольцем у Червону армію. Брав участь у штурмі Берліна, його навіть нагородили орденами та медалями. Але все одно радянська тоталітарна машина його дістала. У 1947 році Твердохліба заарештували та відправили на 25 років у Сибір (відсидів 8 років).
Гадаєте, ці сторінки історії росіяни зараз згадують на окупованих територіях Херсонщині? Це риторичне питання. Вони продовжують просувати свої наративи через псевдоісторичні лекції, шкільні програми, вшанування “героїв СВО” як спадкоємців “Перемоги”.
З цього приводу херсонський краєзнавець та політолог Дементій Білий зазначив:
“Росія – чужа ворожа країна, зі своїми брутальним ставленням до громадян. Росія зберегла багато радянських традицій та звичаїв. Плюс додалися суто російські. А деякі традиції в Росії тягнуться ще з монгольських часів. В будь-якому разі, їхній централізм, мілітаризм, ідеологічна нетерпимість та примус до одностайності, агресивність, правовий нігілізм, віра в державу та «батюшку-царя» – все це для українців, що опинилися на тимчасово окупованих територіях наодинці з російським імперіалізмом, є ворожим, неприродним, чужим. Тому будь-які їхні «пропагандистські техніки», навіть звичайні для російської дійсності, виглядають для нас ворожими”/
9 травня 2022 року в окупованому тоді Херсоні. Фото Олени Гнітецької
На питання, що потрібно, щоб “зламати” цей міф після деокупації, краєзнавець зазначив:
“Потрібно спочатку нам самим розібратися зі своєю пам’яттю та відповісти українському суспільству на запитання: що означає для нас пам’ять про Другу Світову війну? Чи це одна історія, один спільний наратив, чи це різні історії про Другу Світову? Чи потрібен нам один наратив? Хто ми в тій війні? Герої? Окупанти? Жертви? Чи відразу, і герої, і жертви, і окупанти? Правда про радянсько-німецьку війну та, ширше, про Другу Світову, війну є різною. І дуже складною. Особливо з нашого, «східного» боку. Що потрібно нам зробити? Головне, зараз вистояти у цій війні з російським злом”.
Як бачите, перекручування фактів про Другу світову війну – це не нове для російської пропаганди. Вона опирається на старі імперські та радянські міфи, адаптуючи їх під сучасну політику. І поки Росія продовжує будувати свою ідентичність на мілітаризмі та перекрученій історії, суспільства на окупованих територіях змушені жити в умовах цієї агресивної «нової-старої» ідеології.
