Модульні містечка – це тимчасове житло для переселенців, яких евакуювали з фронтових сіл і міст Херсонщини. Сюди потрапили люди, що втратили свої домівки через війну та обстріли.
У цих містечках немає розкоші, але є базові умови для життя: тепло, вода та електрика. Для багатьох мешканців це шанс пережити небезпечний період і зберегти відчуття стабільності, поки повернення додому залишається неможливим.
Журналісти “Вгору” відвідали одне з таких модульних містечок, поспілкувалися з його мешканцями та показують, як живуть переселенці після евакуації.
Фото Олени Гнітецької / “Вгору”
“Залишалися, надіялися, не хотілося їхати”
Варвара Іллівна, яку місцеві називають Варвара Великомучениця, залишалася у селі Кізомис до останнього. Село майже повністю зруйновано обстрілами. Вона виїхала лише п’ять днів тому.
Варвара Іллівна, мешканка села Кізомис. Фото Олександра Андрющенка / “Вгору”
“Залишалися, надіялися, думали, не хотілося їхати. Не те, що боялася, не боялася, але не хотілося все кидати. У мене собачка Бублік залишився там. Мені сьогодні приснився, дуже тяжко, за ним скучаю”, – каже жінка.
Варвара Іллівна розповідає про артилерію, дрони, втрати рідних і сусідів, про зруйновані хати й загибель людей поруч. За її словами, в селі залишилося десь 30 людей.
“У мене трапилося так, що дрон потрапив у машину, де сидів водій. Машина загорілася, він був поранений, я витягла його на вулицю, під дерево. Звісно, якби була Швидка допомога, або хоч через пів години її вдалося дочекатися, його б можна було врятувати. Але він помер. Я чотири години сиділа під пекучим сонцем і чекала машину”, – згадує вона.
Жінка каже, що волонтера звали Сашко, він возив гуманітарку. Його смерть стала для Варвари Іллівни ще однією травмою, яку вона переживала разом зі страхом за власних рідних та хатніх тварин.
Попри все, вона змогла виїхати та поселитися в модульному містечку, де є світло, вода, допомога волонтерів та держави. Тут можна помитися, приготувати їжу та перечекати морози.
“Мені дуже важко. У мене там собачки, котики, маленька кішечка залишилась. Одного разу я нарахувала 22 коти, що приходили до мене, усі приблудилися. Потім я перестала їх рахувати – які приходили, таких і годувала”, – додає вона.
“Вдома все згоріло, рідні далеко”
Людмила, літня жінка з села Ромашково, залишилася сама після того, як у її селі згоріли будинки. У Ромашковому залишилися всього двоє людей, а також коти та собаки. Евакуацію організували вночі, під обстрілами.
Людмила, мешканка села Ромашково. Фото Олександра Андрющенка / “Вгору”
“Тут тепленько, світло, чаю попити можна, їжі зготувати. Все є, – говорить жінка, – Вдома все погоріло. В чому стояла, в тому приїхала. Рідні немає. І я не знаю, що далі робити. Сама дуже тяжко хворію”.
Містечко дає їй можливість не лише пережити небезпеку, а й відновити мінімальний побут: є тепла кімната, кухня, холодильник, вода, доступ до волонтерської допомоги.
Фото Олени Гнітецької / “Вгору”
Подобається матеріал? Долучайтесь до Спільноти та допомагайте нам більше розповідати історії людей, які живуть і працюють у прифронтовій Херсонщині.
“Дітки без мамки ростуть, мене з чотирма дітьми перевезли сюди”
Галина Петрівна переїхала сюди з онуками після обстрілів у селі Інгулець.
“Мене з села забрали, як бабусю з дітьми. В машину пересадили та привезли нас сюди. Діти без мами ростуть, вона кинула дітей та від нас поїхала, втекла на ту сторону (на тимчасово окуповану частину Херсонщини — ред.)”, – поділилася жінка.
Галина Петрівна, мешканка села Інгулець. Фото Олени Гнітецької / “Вгору”
У перші дні були сльози та паніка: діти не бачили дому, тісно, незвично. Але зараз вони освоїлися, вчать уроки, граються, готують їжу разом із бабусею.
Фото Олени Гнітецької / “Вгору”
“Мирного неба тільки чекаємо. Додому колись плануємо повернутися, хату не хочемо покидати, бо стільки сил вклали”, – говорить Галина Петрівна.
Тут є тепло, кухні, холодильники, душі, туалети, безплатний інтернет для онлайн-навчання. Волонтери організовують майстер-класи та заняття для дітей, допомагають літнім людям і родинам.
“Я в перший день сказала: залишаємося тут”
Діна з села Білозерка приїхала разом із мамою рік тому, плануючи залишитися ненадовго. Але будинок згорів, роботи немає, а вдома небезпечно.
“Я приїхала сюди рік тому, їхала на один місяць та залишилася майже на цілий рік. Ми тут з мамою, – розповідає Діна, – Пережили таке, що якби я залишилася, то мене б і не було просто. Тому що прилетіло саме в ту частину будинку, яку я вважала безпечною”.
Діна, мешканка села Білозерка. Фото Олени Гнітецької / “Вгору”
Мешканці висаджують клумби, городи, дерева, організовують спільне життя, підтримують один одного, створюють відчуття родини.
“Багато людей з села просто задихаються без того, що нічого не робити та не садити”, – додає Діна.
Фото Олени Гнітецької / “Вгору”
Як створюють безпечний простір для людей різного віку
Керівник модульного містечка Сергій Володимирович Проценко показує простір, де зараз проживають 146 дорослих та 37 дітей. Щоб поселитися в модульному містечку, частина людей заздалегідь подає заяву до Чорнобаївської військової адміністрації, проходить медичну комісію та отримує дозвіл на проживання. Інші звертаються на гарячу лінію Херсонської ОВА, після чого волонтери приїжджають і допомагають з евакуацією та облаштуванням.
Керівник модульного містечка Проценко Сергій Володимирович. Фото Олександра Андрющенка / “Вгору”
Перебування в містечку розраховане на три місяці, але деякі люди живуть тут понад рік. Умови проживання прості, але достатні. У кожному з чотирьох модулів є кімнати на чотирьох людей, кухні, холодильники, душ, туалети, обігрівачі, телевізори та безплатний інтернет. Люди самі готують їжу, підтримують чистоту, а волонтери регулярно привозять продукти, одяг, засоби гігієни, організовують майстер-класи та ігри для дітей.
Адаптація не завжди легка. Люди похилого віку звикли до власних будинків і потребують часу, щоб пристосуватися до спільного життя, молодь прагне діяльності та соціалізації. Сергій розповідає, що мешканці об’єднуються за інтересами, допомагають один одному, створюють невеликі спільноти, де старші підтримують родини з дітьми, а молодь доглядає городи та клумби.
Фото Олени Гнітецької / “Вгору”
Сергій також наголошує на суворих правилах проживання. Заборонено вживання алкоголю та наркотиків, а з порушниками договір розривають. Він пояснює, що містечко не розраховане для людей, які потребують постійного медичного догляду.
“Люди можуть сюди приїхати, отримати статус ВПО, перечекати ці холоди, і потім повернутися до своїх осель” – наголошує Сергій Володимирович.
Для тих, хто хоче виїхати та знайти тимчасовий прихисток у модульному містечку, можна звернутися на гарячу лінію Херсонської ОВА 0 800 101 102 або 0 800 330 951, а також у телеграм‑бот @khoda_help_bot, де нададуть усю необхідну інформацію та організують евакуацію.
