Музиківка – невелике село за 17 кілометрів від Херсона. Колись ці кілометри були звичайною дорогою до міста – на роботу, навчання чи відпочинок. Тепер вони відраховують відстань до фронту.
Село перебувало понад 8 місяців в російській окупації та було звільнене у листопаді 2022 року. Село ще звикає до змін, а молодь уже вчиться жити по-новому.
Життя села через два роки після деокупації
Після деокупації Музиківка поступово повертається до звичного ритму життя. У селі працюють понад 10 магазинів, зокрема побутові та продуктові, знову почали курсувати автобуси до Херсона – шість разів на день. На вулицях все частіше бачиш людей, але близькість до фронту відчувається щодня: діє комендантська година з 20:00 до 05:00, часто лунає повітряна тривога, постійна загроза обстрілів і атак дронів.
Автобусна зупинка у Музиківці. Фото: Інна Юрченко
У таких умовах молодь пристосовується до змін. Підлітки в місцевому ліцеї можуть навчатися дистанційно або приходити на уроки прямо в укриття, студенти поєднують онлайн-заняття з роботою, допомогою родині та щоденними справами. Навіть прості речі — прогулянка, зустріч із друзями чи спорт — плануються обережно, зважаючи на безпеку.
Світлана Позняк, інспекторка з питань молоді та спорту Музиківської СВА зазначає, що у громаді налічується приблизно 365 людей віком до 35 років. Але наразі тенденції повернення молоді на постійне проживання немає:
“Раніше діти, які навчалися в Херсоні, приїжджали додому на вихідні чи канікули, а зараз усі здебільшого навчаються віддалено. Навіть приїзд на канікули можливий лише раз на три місяці, та й через погіршену безпекову ситуацію це трапляється ще рідше”, – зазначає Світлана.
Для молоді 14-18 років у громаді організовують різні ініціативи для розвитку. Це тренінги з лідерства, проєктного мислення та командної роботи, воркшопи та зустрічі, заняття з домедичної підготовки, а також робота над власними проєктами, де діти вчаться складати їх та втілювати свої ідеї в життя.
Інспектори ГУНП в Херсонській області проводять практичне заняття з домедичної підготовки. Фото: Музиківська СВА
Крім місцевих заходів, молодь інформують про освітні та навчальні можливості поза межами села. У 2025 році у рамках програми “Пліч-о-пліч: згуртовані громади” діти відвідали Пристоличну громаду Київщини. Там для них організували майстер-класи, футбольні змагання, боулінг, перегляди фільму та екскурсії Києвом.
Поїздка дітей до Київщини в межах програми “Пліч-о-пліч: згуртовані громади” у 2025 році. Фото: Музиківська СВА
Випускники, чиє дитинство перервала війна
Наталія Кузьома та Марія Чала навчаються в 11 класі Музиківського ліцею. Востаннє вони ходили повноцінно в школу ще у 7 класі, фактично весь їхній підлітковий період пройшов під час війни та окупації. Вони згадують, що життя до вторгнення було зовсім безтурботним:
“Буденність була звичною для школярів села: уроки, зустрічі з друзями, прогулянки, а найстрашніше, що могло статися, – контрольна з математики”, – розповідає Наталія.
Марія Чала — зліва, Наталія Кузьома — зправа. Фото: ХОВА
Російська окупація швидко змінила цей ритм життя. Школа перейшла повністю в дистанційний формат та протягом 8 місяців вони не могли відвідувати уроки навіть онлайн через обшуки окупантів у будинках та постійні перебої зі світлом та інтернетом. А про будь-яке тоді дозвілля можна було й забути.
Вони згадують: під час окупації найбільше їм запам’яталося відчуття страху за себе та рідних і невідомість, що чекає попереду. Але їх приємно дивувало те, як люди об’єдналися в цей період – ділилися ліками, їжею, підтримували один одного наскільки могли.
Про деокупацію Музиківки дівчата дізналися майже одразу. Наталія була вдома в селі та почула радісну новину від знайомих, а Марія тоді перебувала на підконтрольній Україні території та дізналася новину через соцмережі. Для них це було безмежне щастя, полегшенням й надія, що подібне більше не повториться.
Після деокупації життя стало простішим. Наразі вони закінчують навчання в ліцеї, більшість уроків проходять переважно онлайн, але іноді за можливості вони збираються в укритті ліцею 1-2 рази на тиждень, де повноцінно можуть відвідувати уроки. Крім уроків, вони також відвідують там шкільні заходи: конкурси, тренінги, олімпіади та інші активності.
Учні та вчителі Музиківського ліцею пишуть радіодиктант в укритті ліцею. Фото: Музиківський опорний ліцей
А готуватися до екзаменів доводиться іноді під звуки обстрілів за вікном:
“Готуватися до іспитів під звуки обстрілів – це важко, проте з часом ти швидко адаптуєшся до цього, і більшість цих звуків уже не заважає навчанню. Однак, під час вибухів, зосередженість на чомусь швидко зникає.”, – зазначає Наталія.
Зараз мрії дівчат більше пов’язані з безпекою та спокійним життям. Попри різні особисті плани, обидві сходяться на головному: їхня найважливіша сьогоднішня мрія – перемога України у війні та мирне життя для всіх.
Деокупація як точка продовження освіти, розпочатої в окупації
Олександр Сипко – студент 4 курсу Херсонського державного університету, спеціальність “Журналістика”. Він поєднує навчання з роботою у пресслужбі Херсонської обласної військової адміністрації. Народився й виріс у Музиківці, де живе й нині.
Фото: Олександр Сипко
До війни він навчався в 11 класі Музиківського ліцею: уроки, участь у шкільних заходах, підготовка до ЗНО. Планував вступати не в Херсоні, а обирав між Харковом, Львовом чи Києвом. Журналістика взагалі не входила до його початкових планів, розглядав більше технічні та комп’ютерні науки. Весною 2022 року село окупували російські війська, і всі плани довелося змінювати.
Олександр з однокласниками напередодні повномасштабного вторгнення. Фото: Олександр Сипко
Він побачив можливість подати документи в український університет з тимчасово окупованої території та вирішив спробувати вступити на гуманітарні напрямки. Тому подав документи на спеціальність “Журналістика” в Херсонський державний університет.
Перший курс навчання розпочався під час окупації, Олександр згадує:
“Окупанти частенько заходили з обшуками, все переривали, запитували, де ти навчаєшся. Я ж говорив, що в школі навчаюсь, а потім вже коли от вступав – це була осінь 22 року, вже говорив, що закінчив школу, ніде не навчаюсь. От і все, вони просто вірили на слово і нічого не перевіряли.”
Перед звільненням правобережжя Херсонщини у 2022 році війська РФ під час відступу підривали об’єкти критичної інфраструктури, через що були великі проблеми з електропостачанням у селі. Олександр тимчасово переїхав до свого дядька в Херсон, де були необхідні умови для навчання, і там він швидко складав сесію після деокупації.
Після деокупації він повернувся до більш звичного студентського життя: відвідував усі заняття, брав участь у конкурсах, ініціативах та конференціях. На третьому курсі вже почав поєднувати навчання з роботою, намагаючись максимально використати всі можливості для розвитку та здобуття нових знань.
Олександр також відзначає, що в рідній Музиківці жити все ж безпечніше, ніж у Херсоні, адже обстріли тут трапляються значно рідше:
“У Херсоні страшно, коли йдеш вулицями, прислухаєшся, бо дронів літає досить багато. То навіть не уявляю, як можна проживати у місті, по якому щодня росіяни б’ють з різної зброї”, – каже він.
Між навчанням в Одесі та постійним поверненням до Музиківки
Попри небезпеку, є й ті, хто часто повертаються до Музиківки. Дар’я Шишак – 18 річна студентка Національного університету “Одеська юридична академія” та навчається на спеціальності “Право”.
До повномасштабного вторгнення та окупації вона закінчувала 9 клас Музиківського ліцею: активно брала участь у шкільних заходах, конкурсах, олімпіадах, відвідувала уроки та спілкувалася з друзями.
Коли село окупували, через небезпеку та нестабільну ситуацію Дар’я разом із сім’єю у квітні 2022 року виїхала з села та тимчасово проживала у Вінницькій області. Навчання перейшло повністю на дистанційний формат, вона продовжила навчитися з дому та звикати жити у новому місці за 400 кілометрів від рідного села.
Після деокупації Музиківки восени 2022 року першими додому повернулися батьки, аби перевірити безпекову ситуацію та завезти необхідні речі. А вже 18 грудня вся родина знову була вдома:
“Після деокупації життя повернулось, але вже зовсім іншим. Зʼявилось сильне відчуття цінності простих речей, але водночас – страх та тривога за завтрашній день.”, – зазначає вона.
Випуск 2024 року в Музиківському ліцеї, Дар’я посередині. Фото: Дар’я Шишак
Дистанційне навчання затягнулося аж на два роки. На той час змішане навчання не було можливим, тому більшість уроків доводилося слухати вдома, участь у шкільних заходах та конкурсах відбувалася також дистанційно. Закінчивши ліцей у 2024 році, Дар’я вирішила переїхати до Одеси, аби продовжити навчання та відкрити для себе більше перспектив.
Коли є можливість приїхати на канікули додому, вона завжди повертається до Музиківки. Для неї дім – це не просто будинок. Це родина, спогади та знайомі місця, які змушують повертатися до Музиківки знову і знову, навіть коли страшно:
“Повертаючись додому стає спокійніше, адже тут люди й місця, з якими повʼязано багато спогадів. Тут інший ритм життя, все знайоме з дитинства, і це дає відчуття дому. ”, – каже Дар’я.
Дар’я з друзями проводить час у селі. Фото: Дар’я Шишак
І хоча інколи буває страшно повертатися через близькість до фронту, бажання побути вдома та побачити рідних завжди переважає.
Дім, який тримає
Для молоді рідний дім має різні поняття та водночас кожного тримає щось своє: для одних це сам дім і колорит села, який не дозволяє повністю розлучитися з рідними вулицями. Інших тримають тут друзі, родина, приємні спогади та ностальгія, що змушують повертатися додому час від часу.
Молодь проводить час, граючи у волейбол у Музиківці. Фото: Інна Юрченко
Вони зізнаються, що хоч і є бажання реалізовувати себе в іншому місті, де є набагато більше можливостей, проте рідне село й спогади з ним, залишаються важливими й без них відчуття справжнього дому було б неповним.
Попри спільний страх повторної окупації, вони хочуть бачити Музиківку після війни живою та затишною. Щоб тут було безпечно, можна було вчитися, працювати та відпочивати. Щоб Музиківка була місцем, де можна було будувати своє життя далі і куди хотілось би повертатися знову.
