Валентин Полянський до повномасштабного вторгнення жив на Херсонщині та служив у ЗСУ. Навесні 2022 року він потрапив у полон в Маріуполі. Військовий провів три роки у полоні. Упродовж цього часу його незаконно утримували у чотирьох колоніях.
Історію військового розповіли у сюжеті "Суспільне Хмельницький".
До повномасштабного вторгнення Валентин Полянський проживав на Херсонщині. Він служив у 36-й окремій бригаді морської піхоти. Він розповів, що його виховувала бабуся та тітка: мама хлопця померла, а батько після її смерті покинув родину. Зараз він має доньку та дружину, родом з Маріуполя.
Початок повномасштабного вторгнення застав Валентина у Маріуполі. Морпіх опинився на заводі імені Ілліча 26 лютого 2022 року.
“Я рядовий матрос. Я був при бункері командного пункту і забезпечував провізією та речами 130 людей, які знаходилися в бункері”, – розповів він.
У полон із заводу імені Ілліча військовий разом з підрозділом здався після невдалих спроб прориву навесні 2022 року.
Російські військові відвезли українських захисників до селища Сартана. У ангарі одночасно перебували 700 людей. Спали доводилося на піддонах, але і таке місце для сну не всім підходило через малі розміри. У Сартані доводилося збирати дощову воду, бо питної військовим не давали.
На момент здачі в полон йому було 21 рік. Першою локацією Валентина була Оленівка на Донеччині. Він розповідає, що одразу по прибуттю до колонії військових били.
Валентина етапували з Оленівки 19 квітня 2022 року до СІЗО № 2 міста Камишин Волгоградської області РФ. Коли військовополонених приймали до цього СІЗО їх також били. Потім чоловіків стригли та вели митися.
«У лазні помитися давали десять секунд — у холодній, крижаній воді. Кожен одвірок, кожен кут, коли заводили, — обов’язково треба було в них ударити. Я зранку прокинувся весь фіолетовий», — розповів військовий.
Після СІЗО № 2 Валентина перевели до 7-ї виправної колонії селища Пакіно.
"Вони (працівники колонії — ред.) ходили з собаками й кричали: "Ви всі тут згниєте. Ви всі тут помрете. Ми всіх вас тут згноїмо. Ви ж розумієте, куди ви приїхали? Ви приїхали до пекла, сволото“, — розповів Валентин.
Захисник розповів, що раз на місяць до полонених проходив лікар і запитував скарги.
“Я сказав, що я нервую і він зачепився за цю фразу”, – розповів морпіх. Через кілька тижнів хлопця силоміць забрали до психосоматичної лікарні. Його прив’язали до ліжка та вкололи укол. Наступного дня додали ще таблетки та продовжили “лікування”. Це тривало два тижні. Через препарати чоловік перестав їсти, не міг контролювати рухи.
Згодом його змусили писати заяву, що він не має претензій до РФ, а "лікування" закінчили.
Валентин каже, що 26 червня 2023 року етапували 115 військовополонених. Новим місцем незаконного утримання стала 10-та виправна колонія Мордовської республіки.
“Прийомка” була недовгою, близько 5 хвилин, згадує він. Але у кабінеті над полоненими знущалися.
“Починають бити. І бити саме так, що очі випадали. Шокерами, всім чим можна. Били четверо чоловіків одного”, – розповів Валентин.
Коли полонені прокидалися, їм упродовж дня не дозволяли сідати. Так тривало до 22 години ночі. Також полонених змушували вчити та співати гімн РФ. Якщо працівникам колонії не подобалося виконання гімну, українських військових могли бити. Також змушували вчити російські пропагандистські вірші, слухати лекції з історії Росії, правила перебування в колонії. До туалету водили по команді, згадує Валентин. У полоні українських військових постійно били. Валентин розповів, що його кілька разів били електрошокером, струмом до геніталій.
“Треба було знати скільки букв в російському гімні, скільки там слів і речень, скільки ком, приголосних та голосних. Якщо ти не знаєш, тебе б’ють”, – каже захисник.
Валентин зізнається, що вірив у повернення додому, до своєї родини. Але не розумів, що відбувається у Херсоні, де жили його рідні. Полоненим говорили, що місто під російською окупацією.
Звільнили Валентина пів року тому. Він з родиною переїхав до Хмельницького.
"Україна для мене — це взірець боротьби", — додав військовий.
- Через війну десятки тисяч людей зникли безвісти або опинилися в полоні. Їхні родини, перебуваючи у стані невизначеної втрати, стають особливо вразливими до шантажу та маніпуляцій, зокрема з боку російських спецслужб.
